Коли ж не скоришся Господові, то знай, що туга загризе твою душу серед золочених палат і заплачеш, згадавши зелені поля. Вранці скажеш: «Коли ж той день мине?…». А ввечері скажеш: «Коли ж той світанок буде?» […]
Оце воно і є – жити в тілесному достатку, а втратити душевну втіху, мати Господа свого, що висить над твоїми очима, але не окриває, наче гніздо і своїх пташенят,[207] а б’є по сердечних зіницях, як орел оленя, сидячи на його рогах.
Афанасій. Оце ви вже вдруге згадуєте орла з вашим оленем.
Лонгин. Колись я читав, що орел, коли хоче вполювати оленя, то спершу качається в піску, щоб засмітити крила. Потім злітає на оленя й, сидячи на рогах, б’є крилами по очах, аж доки чи ударами, чи піском не засліпить. А сліпий олень швидше за стрілу мчить по горбах і, забігши на кручу, падає в прірву й гине.[208] «Блаженні ті, хто слухає Божого слова і його береже».[209]
Друже мій, Афанасію!..
Сродність до воїнства
…А може, ти народився воїном?
Афанасій. Не хочу… Я не воїн. Я законник. Моя справа – знати цивільні закони.
Яків. Дай Боже вам закони знати та ще й смак відчувати! Злодій краде, хоч і знає закон: «Не крадь!».[210]
Єрмолай. Щодо мене, то мені надзвичайно люба кожна людина у своїй сродності. Не можу вдосталь насолодитись видовищем, коли вона діє, а її дія пахне, мов смирна. Ти народився воїном? Сміліше! До зброї!.. З природою вмить навчишся. Захищай землеробів та купців від внутрішніх грабіжників і зовнішніх ворогів. Тут твоє щастя й веселощі. Бережи звання, як око. Що солодше військової справи для природного воїна? Долати кривду, захищати стражденну й беззбройну невинність, оберігати основу суспільства – правду – ось його найсолодші сніданок, обід і вечеря. Не бійся! З Богом тобі легко буде терпіти голод, спрагу, холод, спеку, безсоння, кровоточиві рани та навіть страх смерті – куди легше, ніж без Нього супротивне цьому. Ось яка сила природи! Ця нужда воїна з Богом буде стократ приємніша тобі за твої ранги й прибутки. Ранг може мати кожен, а от справу дійсно робить лиш той, хто з природою. Справа й без рангу справа, а ранг без справи ніщо, як і справа без Бога.
Якщо ж ти, зневаживши Боже звання, підеш услід за своїми примхами й сторонніми порадами, то не забудь попрощатись навіки з будь-якою втіхою, хоч би й сховався ти в ріг достатку.[211] Боячись померти тілом, будеш тоді щохвилини терпіти смерть душевну.
Відібрати в душі сродну справу – значить позбавити її своєї поживи. От де люта смерть. Знаю, що жалієш тіло. Та вбиваєш душу. Це погана заміна.
Не розумію: навіщо мати меч, коли сікти ним не те, на що його кували? Так само не розумію: навіщо носити тіло,