Думка – це невидима голова язика, сім’я справи, корінь тіла. Думка – це невгамовний язик, неослабна пружина, безугавна рухливість, що рухає і носить на собі, ніби стару одежину, тлінну тілесну грязюку, що прилипла до своєї думки й зникне, як тінь од яблуні.
Чи бачиш, друже мій Афанасію, що невидиме сильніше за своє видиме, а видиме залежить від невидимого?
До цього хору долучається також Єремія, називаючи людиною не тілесний вигляд, а серце як невичерпний скарб мислених тайн: «Глибоке серце людині… і людина є…» (глава 17).
Коли сердечне око та сім’я недобрі, тоді все тіло недобре й кожна справа приносить плоди гіркоти. Гіркому джерелу – журливі потічки.
Афанасій. Ти замоловся, друзяко… Я чув і впевнений, що слова Єремії стосуються Біблії. У ній тлінь образів схожа на тіло, а сокровенне в образах Боже знання схоже на сховані в тілі сердечні думки. Ясніше можна переказати його слова так. Біблія – це ніби одна-єдина людина, чи Адам. Глинку й тіло його всяк бачить, а серце прикрите, і духа життя в ньому не видно. Це – те саме, що й у Павла: «Бо хто розум Господній пізнав?».[194]
Григорій. Пізнай же спершу самого себе. Тоді пізнаєш і Адама з Євою. Чому ж мені не можна приточити біблійні слова до людини, коли вся Біблія уподібнюється до людини? Саме тому пророк і зробив людину образом двоприродної Біблії, що одне в ньому – видиме, а друге – невидиме […]
Афанасій. Нехай і так, але ти, братику, не туди заїхав. «Їхав у Казань, а заїхав на Рязань». Ми говорили про природні заняття, про веселість і мир. Тепер же діло дійшло до скарбів мислених. А там, дивись, докотиться й до скарбів снігових, що в Йова…[195]
Григорій. Не журись, будь ласка! Не дуже вбік ми заїхали. Веселість і радість недалеко від серця. А серце завжди при своїх думках, як джерело при своєму потоці.
Афанасій. Ну, гаразд! Нехай буде так. Тоді скажи мені: чому дехто сродніший до нижчого обов’язку й до простішого ремесла?
Григорій. А ти мені скажи: чому проста їжа декому пользовитіша?
Афанасій. Ясна річ, тому, що сродніша.
Григорій. Ось так само дехто сродніший до простішого ремесла тому, що воно йому корисніше.
Афанасій. А чому ж, скажи мені, корисніше?
Григорій. Тому що куражніше, забавніше й веселіше.
Афанасій. Та ти мені скажи тільки, чому веселіше?
Григорій. Тому що з Богом. Без Бога ніщо не звеселяє. О ловкий ти запитувач!.. Адже коли сродно, тоді й з Богом. Навіщо ж тобі далі розпитувати? Досить лише спитати: чи сродно, тобто чи хоче Бог?
Воля Божа – ось верх і закон законів. Не ходи далі… А ти питаєш: чому сродно, тобто чому Бог так хоче?
А коли Він зобов’язаний давати тобі звіт про свої справи, тоді спитай Його й вимагай відповіді: чому Він зробив землю й воду такими, що тяжіють донизу, а повітря й вогонь – спрямованими догори? Чому вогонь пожирає все, а вісону, чи кам’яного льону, не годен перетворити на попіл? Чому невеличка риба, що її римляни