Перші міста-держави на Криті виникли на самому початку II тисячоліття до нашої ери. Центром кожної з них був палац, який водночас слугував і храмом. Мешкали у таких палацах кількасот чоловік – цар із родиною, жерці, знатні критяни та їхня обслуга. Усі вони жили за рахунок податків, зібраних із селян. Саме тому критську цивілізацію часто називають палацовою.
Кораблі біля приморського міста. Фреска з Акротірі.
Керамічна таця з Феста (Археологічний музей Іракліона).
«Цар-жрець». Фреска з Кносського палацу.
Щоб контролювати збір податків, критяни створили власну писемність. Спочатку вона також була малюнковою, але потім її спростили, тому критське письмо ще називають лінійним. Розшифрувати його, щоправда, досі не вдалося, не відомо й те, якою мовою розмовляли давні мешканці острова.
Критські міста-держави спочатку були незалежними, але згодом їх під своєю владою об’єднали володарі міста Кносс. Першим царем об’єднаного Криту, за легендою, був цар Мінос Старий, який створив закони, спільні для всього острова, а щоб підкорені міста не прагнули до незалежності, поставив на чолі них своїх братів. Оскільки всередині країни війни були припинені, а від зовнішніх ворогів острів захищало море, критські міста навіть не оточували мурами – у цьому просто не було потреби.
2. Лабіринт. Символом царської влади на Криті була «священна сокира», яку критяни називали лабріс. Тому й палац у Кноссі отримав назву Лабіринт. Згодом так стали іменувати будь-яку споруду із заплутаними ходами, коридорами. І справді, людина, яка вперше потрапляла до палацу, могла легко заблукати. Адже в ньому було щонайменше триста кімнат, кілька тисяч колон, десятки сходів і переходів.
Лабріс, знайдений на Криті (Мюнхенське античне зібрання).
Однак для мешканців палацу це була дуже зручна оселя – з парадними залами й особистими помешканнями, спальнями і ванними кімнатами, великими коморами і майстернями ремісників, водогоном і каналізацією.