Щоправда, ахейські палаци більше нагадували фортеці. У Тиринфі, наприклад, мури палацу були у 4,5 метра завтовшки і 7 метрів заввишки. Недарма це місто називали «міцностінним». Переповідали навіть, що звести такі мури звичайним людям не під силу, а будували їх казкові велетні – циклопи (з того часу велетенські споруди називають циклопічними).
Майже не поступався тиринфському палац у Мікенах. Але це місто частіше називали «золоторясним», бо воно було найбагатшим. Поховання місцевих володарів і зараз вражають багатством – тут знайшли не лише зброю і посуд, а й прикраси із дорогоцінних металів та слонової кістки, а також золоті маски – своєрідні посмертні портрети царів.
У палаці в Пілосі знайшли справжнє сховище глиняних табличок. Письмо, яким користувалися ахейці, було схожим на критське, і його також називають лінійним. Але, на відміну від критського, це письмо вдалося розшифрувати. І тепер ми знаємо не лише про внутрішній устрій найдавніших грецьких держав, а й безліч дрібниць із господарського життя.
Мури Тиринфа (сучасний вигляд).
Золота поховальна маска, знайдена в Мікенах (Національний археологічний музей в Афінах).
На чолі кожної ахейської держави стояв цар. Царю належали найкращі землі, сам він мешкав у палаці, на нього працювали сотні, а іноді й тисячі рабів. На користь володаря стягували податки і з мешканців сільської округи. За цим уважно слідкували чиновники. Для утримання своєї влади і загарбницьких походів проти сусідів у царя була озброєна дружина на чолі з командувачем. Та й самі ахейські царі майже не розлучалися із зброєю – навіть стіни палаців вони прикрашали малюнками із зображеннями битв і полювання.
3. Боги давніх греків. Особлива роль у житті давніх греків належала жерцям. Адже греки вірили, що лише вони знають, що треба робити, аби здобути прихильність богів. Богів греки уявляли дуже схожими на царів. Хіба що більш могутніми, здатними чинити справжні дива, і до того ж безсмертними. Як царі залежали від податків, що їх збирали із звичайних селян і ремісників, так і боги живилися, на переконання греків, пожертвами, що їх приносили люди. Як і царі, головні боги мешкали в розкішних палацах, розташованих, як розповідали легенди, на горі Олімп – найвищій горі Греції. Саме тому цих найшанованіших богів називали олімпійськими. Щоправда, у греків були й інші божества, які, на їхню думку, мешкали у звичайних горах, а також – річках, озерах і лісах, уособлювали вітер та інші стихії. Їх греки вважали не такими могутніми, як мешканців Олімпу, але теж намагалися «не ображати» і задобрювали пожертвами.
Серед олімпійських богів теж не було рівності. Найголовнішим, «царем богів» вважали Зевса. Його навіть зображували як володаря, що сидить на троні зі скіпетром або ж блискавкою в одній руці і богинею перемоги Нікою в іншій. Дружиною Зевса була богиня Гера – покровителька