Дітей давні єгиптяни дуже любили. До трьох років малюк майже не розлучався з мамою, яка носила його з собою в особливій сумці, навіть коли працювала по господарству. Але й згодом, коли діти виростали, були разом з батьками всюди, де це було можливо, – на пасовиську, в майстерні, іноді навіть на полюванні. Звісно, як і будь-які діти, маленькі єгиптяни знаходили час і для гри – до нашого часу збереглися стародавні іграшки та засоби для забавок. Малеча бігала майже голою – хіба що в намисті або з гребінцем у волоссі. Коли хлопчик або дівчинка досягали юнацького віку, вони урочисто отримували «дорослий одяг» і починали навчання. Дівчат вчили ведення хатнього господарства, хлопці опановували ремесло або іншу справу, якою займався батько, та відвідували школу, де їх вчили читати і рахувати. Здібних юнаків згодом могли взяти й на державну службу – навіть якщо їхні батьки були незаможними.
Дерев’яна модель кухні (Єгипетський музей у Берліні).
Сановник Мерир і його дружина. Скульптура (Каїрський музей).
Могутніші за фараонів
1. Боги давніх єгиптян. Якими б могутніми і всевладними не здавалися фараони мешканцям Єгипту й їхнім сусідам, самі вони ніколи не забували наголошувати, що лише покірно виконують волю богів. Єгиптяни були побожним народом. У кожному місті країни вшановували власних божеств – ще з тих часів, коли кожне з них було окремою державою. З об’єднанням країни під владою фараонів місцеві вірування не зникли, проте насамперед вшановували богів, яких вважали «царськими захисниками».
Бога Пта, якому вклонялися у Мемфісі, називали богом-творцем, котрий силою власної думки створив і самого себе, і ввесь світ, і решту богів; серед них найстаршим і найголовнішим вважали бога сонця Ра. Ра зображували у вигляді людини з головою сокола і сонячним колом над нею. Символом цього бога був також жук-скарабей. Коли головним містом Єгипту стали Фіви, Ра почали ототожнювати з богом Амоном, якого вшановували у цьому місті і зазвичай зображували або в короні з пір’я, або ж із головою барана. Єгиптяни вірили, що люди виникли зі сліз Амона-Ра, що пролилися на землю.
Ра вважали батьком бога мудрості Тота, якого частіше малювали з головою ібіса, рідше – з головою мавпи, та богині справедливості Маат. Знак цієї богині – перо, за допомогою якого, як були впевнені єгиптяни, вона зважувала душу людини після її смерті і визначала, чи гідна вона вічного життя, а чи загибелі у пащі страшного напівлева-напівкрокодила.
Зважування серця померлого. Малюнок з «Книги мертвих» (Британський музей).
Амон-Ра на троні. Розпис поховання цариці Нефертарі