* * *
Джон прокинувся на двоспальному ліжку від дзвінка будильника і рукою дотягнувся до кнопки, щоб зупинити набридливе дзижчання. Він протер сонні очі і глипнув на годинник, який показував 7 ранку. За вікном сховалися останні зорі і визирнуло привітне сонце.
Джон помітив, що друга половина ліжка вже була застелена. Він, встав, одягнув домашні капці, потягнувся, зробив ранкову зарядку і спустився вниз. Там на нього чекала Саллі, яка поралася на кухні і збирала дітей в школу.
Малеча бавилась на дерев’яних стільцях і чекала на свій сніданок. На плиті смажилась яєчня, запах якої доносився у коридор. Саллі розрізала пухкий омлет і розклала по тарілках. Вона зняла фартух, замочила брудну пательню, поклавши в умивальник, і всілася поруч із дітьми.
Саме в цей момент на кухню зайшов Джон у піжамі. Він підійшов до дружини, запустив руку у біляві локони і поцілував її. Від неї пахло трояндами і омлетом. Френк і Люсі привіталися з татком.
– Ти якраз вчасно, любий, ― промовила Саллі, вкусивши шматок омлету.
– Як спалося? ― поцікавився Джон.
– Сьогодні приснилася двоюрідна сестра, ― вона відкусила ще один шматок омлету. ― Ми сиділи на гойдалках і гойдалися. Вони несли нас у самісіньке небо, наповнене чудовими зірками. А тобі щось снилося?
– Після вчорашньої лекції я був сильно перевтомлений, тому провів ніч без сновидінь, ― Джон доїдав другу половину яєчні.
Він поставив пусту брудну тарілку в умивальник і замочив водою. У чайнику закипіла вода. Джон налив кип’яток у кружку і відпив запашну каву. П’янкий духмяний аромат збадьорив його, забравши рештки сонливості. Саллі повела дітей переодягатись, бо вже час було вести їх до школи.
Джон зняв піжаму і одягнув білу сорочку та сірі штани. Саллі допомогла йому зав’язати краватку: вона вміла це робити краще за всіх. Він дістав з шафи свій улюблений синій твідовий піджак і накинув поверх сорочки.
Дружина із дітьми покинула дім раніше. Вона посадила дітей на задні сидіння, а сама сіла за кермо червоного форда. Машина видала два короткі гудки на прощання і поїхала. Саллі заїхала в школу, а потім відправилася в банк, де працювала фінансовим аналітиком.
Тим часом Джон налакував чорні туфлі і по дорозі зачесав свою темну чуприну. Він глянув на годинник: вже була без десяти дев’ята. Дідько, я запізнююся!
Джон сів на велосипед, поставив дипломат у корзину і поїхав, налягаючи на педалі. Він не любив автівок, бо вважав, що ці металеві монстри спричиняють тільки неприємності.
На вулиці було тепло і сонячно. Це був один із тих хороших весняних днів, коли все навколо цвіло і пахло. Джон заїхав у асфальт і втрапив до калюжі, що залишив по собі вранішній дощ. Його обігнала автівка, пригальмувала на повороті і повернула праворуч.
Коли Джон під’їхав до школи, де працював вчителем кібернетики і квантової