– Ви можете пригадати, як вона виглядала?
– Руде хвилясте волосся, подібної форми, як у вас, ластовиння на носі, малинове плаття, середнього зросту. Ми мешкали на Дикому Заході, доки одного дня на нас не напали інопланетні ковбої, які вбили її.
– Мені прикро, Джон, ― Дженні занесла данні до картотеки. ― Такі сни ― це звичайна реакція вашого мозку, що обробляє отриману інформацію. Таким чином він захищає вашу свідомість, доки форматує дані в вашій голові. Воно не все може бути справжнім. Можливо, що ніякої Мері не існує і все вам тільки приснилось. Нам всім зараз нелегко, тому треба прийняти все таким, як воно є, і зосередитись на хороших речах. Подумайте над цим, Джон, і не беріть собі до голови дурниць. Це лише дурні сни.
– Я теж так думаю, ― погодився Джон.
Він повернувся до своєї невеличкої кімнатки. На стіні його зустріла картина хвойного лісу із могутніми кронами. Джон доторкнувся до теплої панелі і почув мелодійний спів пташок. Вони були схожими на папуг. Пташки ще деякий час сиділи на гілках, а потім полетіли у нетрі лісу.
Картинка змінилась. Тепер виник мальовничий пейзаж площі святого Петра. Красива архітектура Ватикану вражала своєю пишністю. Старі вулички і провулки надихали це місце чимось таємничим.
На панелі виникли твори мистецтва Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Вінсента ван Гога, Сальвадора Далі, Енді Воргола та інших митців. Джон стояв і деякий час вивчав прекрасні картини, статуї, фрески та барельєфи. В них було щось по справжньому чарівне, бо коли ти дивишся на них, то наче потрапляєш у зовсім інший світ, де пануються другі закони реальності.
Джон присів за стіл, на якому лежало дві книги: роман Жуля Верна «Навколо світу за 80 днів» і поема Данте Аліг’єрі «Божественна комедія». Він дістав кілька листків біленького паперу, нагострив сірий олівець і почав малювати. Малюнок виходив кривий і не зовсім точним. Передати на папір образ тієї жінки Мері зі сну виявилось складним завданням. Врешті він відклав олівець і відправився на обід.
Їжа в їдальні на вигляд була хорошою і на смак непоганою. Тут збирались усі постраждалі ― чоловіки і жінки, дехто з них вже був похилого віку, вони брали в руки тацю, накладали все, що хотіли, потім сідали на довгі лави і поїдали за столом.
Джон підставив свій браслет із номером 603 до машини, яка сканувала і ідентифікувала його. На пристрою загорілось зелене світло ― він міг зайти і поїсти. Він, як завжди, взяв тацю у руки і, мугикаючи веселу мелодію, почав вивчати, що ж сьогодні принесли цікавого на поживу. Джон взяв варені яйця, трохи рису, запечені коржики і на десерт млинці з малиновим сиропом. В залізній чашці парував чайний пакет. Це був його звичайний середньостатистичний обід.
Після обіду він відправився на процедури по відновленню пам’яті. Це була найнеприємніша частина його щоденного розпорядку. Джон відчував непереборний страх, коли його клали у спеціальну