Планета непотрібних людей
Спочатку з’явилася картинка яблука: воно було червоним, достиглим, соковитим.
– Це яблуко, ― промовив голос з екрану.
– Яблуко, ― повторив чоловік.
Потім картинка змінилася: появився рожевий фламінго, що вмочив лапи у блакитну воду і похилив голову з гачкуватим дзьобом.
– Це фламінго, ― знову озвався той самий голос.
– Фламінго, ― запам’ятав чоловік.
Він називав кожен раз новий предмет, що з’являвся на екрані і намагався пригадати старі назви, що встиг вивчити. Деякі речі він знав, проте серед них на екрані виникали ні на що несхожі поняття.
Найбільше його вразив вусатий чоловік у крислатому капелюсі з ласо в руках, який ганяв корів по ранчо. Сама лише картина склалася у дивну складну мозаїку, де переплелися такі поняття, як «капелюх», «ласо», «корови» і «ранчо». Вуса його не хвилювали: він бачив їх щодня у дзеркалі. Дзеркало… Відображення смуглявого обличчя, що з’являється, коли йому приходиться вмиватись і чистити зуби. Зубна щітка…
Думками він вернувся на просторі луки, де чоловік пас корів. Ковбой його звали. Так. Він ще мав такі круті пістолі, набиті кулями і порохом. Ковбой приходив у салун, щоб випити віскі із своїми друзями. Випити з друзями ― круто. Дома ковбоя чекала дружина. Дружина ― це круто. Вона готує смачну їжу. Смачна їжа ― це круто. У них є дитина. Дитина ― це круто. Дома у них є книжкова полиця. Книги ― це круто. Книги вчать тільки хорошому, в хороших книгах багато потрібної інформації. Потрібна інформація ― це круто. Вони читають тільки хороші книги.
Та ще на вулиці трапляються погані хлопці. Погані хлопці ― це гидота. Ковбой вбиває поганих хлопців ― це круто. Він любить свою дружину і дитину, захищаючи від поганих хлопців. Погані хлопці тільки те й роблять цілими днями, що вештаються повсюди, грабують, вбивають хороших людей, випивають цілими днями, трахаються з блудницями і не читають хороших книжок. Джон Сміт ― ковбой, він не є поганим хлопцем.
Джон вивчив за сьогодні аж 10 нових понять: сім’я, любов, кохання, танець, різотто, вчинок, література, космос, планета і живопис. Він буде з нетерпінням чекати нового дня, щоб йому повідали нові знання і покажуть нове цікаве кіно, яке буде сплітатися у ще складнішу дивну мозаїку ― ці часточки-пазли Джон буде плекати у своєму серці, щоб розплутати клубок.
Одного дня він прокинувся у своєму ліжку і відчув, що його постіль була холодною і вологою. Нічні жахливі марення, що потривожили сон, зникали у небутті, залишаючись десь у глибинах підсвідомості. Та деякі моменти він досі пам’ятав. Що тільки за химерні сни не присняться вночі!
Після сніданку Джон відправлявся до своєї лікарки ― приємної жіночки із темними