Питання канонічності дій митрополита Шептицького вирішилось у Ватикані аж через декілька років, коли у Петроградському архіві вдалося здобути вивезені зі Львова документи, які конспіративно доставив до Відня один єврей, а рідний брат митрополита Климентій Шептицький привіз їх до Рима [26, с. 45]. А поки у 1921 р. митрополит Андрей з Рима вирушив у турне через європейські країни до Південної та Північної Америки, щоб розповісти світові про українське питання. Вільно володіючи французькою, він виступав там на конференціях, виголошував проповіді, збирав пожертви для сиріт.
Йосиф Сліпий продовжив у Римі роботу над дисертацією і у червні 1922 р. захистив у Григоріанському університеті латиною працю «Начало духопоходження у Пресвятій Трійці». Склавши додатковий екзамен, він здобув наукове звання agregatus magistr, що дорівнювало ступеню приват-доцента. Наступного року він захистив в Інсбрукському університеті габілітаційну працю «Вчення про Пресвяту Трійцю візантійського патріарха Фотія», що дало йому право викладати в університетах.
З Америки митрополит Андрей написав Йосифу Сліпому листа до Рима з пропозицією повертатись на батьківщину. Тридцятилітній чоловік приїхав у Львів з неабияким багажем знань із багатьох предметів та двома дисертаціями Інсбрукського та Григоріанського університетів. Але мати не діждалась очікуваних успіхів сина, бо, знесилена повоєнним лихоліттям і важкою сільською працею, померла 1922 р.
У Львові в Й. Сліпого не було квартири для проживання, і йому запропонували посаду капелана при лікарні для душевнохворих на вул. Кульпарківській. Пропозиція мати справу з психічнохво-рими людьми вдарила по амбіціях молодого вченого, бо всі роки напруженого навчання його супроводжувала мрія викладати у духовній семінарії і займатись науковою роботою. Врешті отця-ректора Т. Галущинського впросили виділити для молодого викладача маленьке приміщення у семінарії, і він приступив до викладання догматики про Святі Таїнства. Йосиф обмежував себе у всьому: в їжі, харчуванні, теплому одязі. Заощаджував кошти на будівництво родинного гробівця у Заздрості.
1924 р. закінчувався п’ятирічний період правління Львівською семінарією отців-василіан, і митрополит Андрей підшукував кандидатуру на посаду ректора. Ще у Римі під час розмов із Й. Сліпим він скаржився на кризовий стан у семінарії, бо її віце-ректор Дмитро Яремко помер на засланні в Росії, а єпископ Боцян повернувся з Сибіру важко хворий. Як згодом згадував Й. Сліпий, митрополит приглядався і до його особи та декілька разів запитував, чи зміг би той впоратись