– Ти це облиш! – кричала Баба-Яга. – Ти мені тут погром не влаштовуй! – обурювалася вона, але спускатися не поспішала.
– Це невихований паровоз, – прорікав свою чергову глибокого змісту думка кіт Персик. – Він не вміє поводитися в гостях. Такого в пристойну компанія брати не можна!
– А ось, мабуть, і Дуби-Ходуни завітали! – закричала Баба-Яга зі свого укриття на горищі. Стіни будинку здригнулися, ніби в них хтось вдарив ззовні.
– Ось тепер ми заживемо! – не вгамовувався Персик, смакуючи повернення ситого життя, коли він їв досита і спав скільки хотів.
Чу-Чухін не на жарт злякався. Якщо чесно, то він до кінця не повірив старій, коли та говорила про Дубів-Ходунів. Він все ж таки сподівався, що та його просто розігрує, а сама ж готує зовсім інше. Але шум і тремтіння стін говорили самі за себе – зовні щось відбувалося.
Баба-Яга потирала руки, в передчутті, коли двері розчиняться і масивні гілки увірвуться в приміщення, схоплять паровозик і…
– Там з болота паровозів набігло, – Чу-Чухін і не помітив, як кіт Персик зник і ось тепер з'явився знову, принісши новина.
– Це як так набігло? – не зрозуміла вона. – Хто дозволяв? Звідки взялися? – вона зникла з отвору.
Чу-Чухін не зрозумів, що відбувається, гілки Дубів-Ходунів ось-ось повинні були увірватися в хатинку, але він все ж таки зважився і під'їхав до величезного вікна. Навколо хатинки, розганяючи своїм виглядом і лихим поведінкою навколишні дерева, гарцювати відразу з півтора десятка паровозів. Всі вони були обвішані тванню, забруднені болотним брудом, світилися всілякими відтінками і мали намір щось робити.
– Хто такі? – здивувався Чу-Чухін, забувши про те, що його ось-ось відправлять у піч.
А паровози тим часом йшли кругом навколо хатинки, розігнавши в усі сторони перелякані дерева. Навіть Дуби-Ходуни, що стояли осторонь і дивилися на це все з подивом, і вони не поспішали наближатися.
– У-гу-гу, виходь, Баба-Яга! – кричали паровози. – Пошто наш сон потривожила? Відповідай!
Баба-Яга тим часом сиділа на даху і боялася навіть ворухнутися. Вона не очікувала, що її дії викличуть до життя таку кількість паровозів, та ще й таких агресивних.
Ось один з паровозів під'їхав до ангарного дверей і штовхнув їх. Двері заскрипіли, але не піддалися.
– А ну, відкривай, стара! – завили паровози. – Що там від нас ховаєте?! – гули вони.
Чу-Чухін все так само дивився у вікно і бачив, як Дуби-Ходуни, трохи постоявши, про щось порадившись, мабуть вирішили, що це не їхня справа, і так само неквапливо, як і завжди, розвернулися і покинули дійство, залишивши Бабу-Ягу без останніх аргументів сили, які вона могла протиставити паровозам. Вона, звичайно, могла ще чаклувати, але те, що відбувається її настільки збентежило, що вона з переляку сиділа на самій верхівці даху і не знала, що з цим усім робити.
Лисиця,