– Саме то! – хитро посміхнулася їй Лиса.
***
Того вечора вогонь розгорівся, лише перша зірка з'явилася на небосхилі. Сонце ще остаточно не село і тому заграва костра перекривало навіть сонячне світло.
Сушняк, болотні трави, деревне вугілля, за який відповідав кіт Чорниш, горіли яскравим вогнем, складені певним чином посеред галявини. Дерева, лише углядівши перші язики полум'я, постаралися прибрати свої гілки подалі, а деякі навіть відійшли в сторону.
Навколо вогню метушилася Баба-Яга, то підкидаючи щось у вогонь, то підливаючи різнокольорові рідини-настоянки і весь час читала якісь заклинання. Цими заклинаннями вона розполошила всю живність, що жила поблизу, кіт Персик голосно шепотів і гарчав, зігнувши спину дугою, а Чорниш, як кіт розумна, і в цей раз постарався десь сховатися да перечекати все це дійство.
Десь ближче до півночі, коли вогонь хоч і став дещо стихати, але, здавалося, його жар весь змістився вниз, утворивши щільну вогненну кулю, лісом поповз дивний туман. Він починався біля самого вогню, звідти рухався у бік болота, розповзаючись попутно по сторонах і там, змішуючись з болотним туманом, утворював масу що світилася, під діями якої поверхня болота починала хвилюватися. Спочатку легко, з невеликими сплесками, болото ознаменувалося рухом. У рух прийшов весь вміст болота – заскрипіли поховані паровози, затріщали своїми іржавими частинами, вдарялися і терлися бортами, болотна маса, сіра і непроглядна, захиталася з боку в бік, а на її поверхні пішли величезні хвилі, що вихлюпувалися на десятки метрів у ліс.
Земля затремтіла, болото завирувало, піднявся вітер, що почав складатися у смерч над самою поверхнею і ламати дерева.
Деякі дерева впали в болото, де їх тут же поглинула безодня, решта кинулися на втік, подібно іншим лісовим мешканцям.
Дерева скупчилися, наскільки могли, подалі від самого епіцентру, утворивши навколо нього смугу порожнечі. І ось з цього всього, під завивання вітру і тремтіння землі, з глибини воронки, що утворилася по центру болота, вилетів наверх паровозик.
Паровозик то був не простий. Не був він матеріальний, не мав залізних бортів і не диміла його труба. Виринув він із бурхливого Болота Старих Паровозів, здивувався, що відбувається і раптом усвідомив, що вабить його вогонь, що горів у лісі. Вабить, кличе, щось хоче йому сказати.
Паровозик пройшов крізь смерч, що тільки лише набирав сили, намагаючись вийняти з болота те, що там було, проскочив повз дерева-велетні, що шарахалися з боку в бік перелякані, і присів в декількох метрах від вогню.
Будь він справжнім паровозом, з чавуну і сталі, його боки відразу б відчули неймовірний жар, що йшов з вогненної кулі, в яку перетворився вогонь. Але він був не зовсім звичайним паровозом – він був привидом, духом давно покійного на дні болота старого паровоза, і тому забув що таке світ і які правила