Міст, як ви знаєте, той давно покинутий, фарба з ферм-огорож давно облупилася, і він являє собою видовище старого іржавого гіганта, ще повного сил, але давно вже втратив свою молоду завзятість. Ми під'їхали до цього мосту, і тут нас чекав неприємний сюрприз. Ми зупинились…
У протилежному кінці мосту, прямо на шляхах, лежав величезний валун. Настільки величезний, що спробуй я з ходу з ним щось зробити, обов'язково злетів би з рейок і покотився б у річку. Огородження моста не давали можливості обійти цей валун з боку. Я сторопів. І в першу чергу тому, що біля валуна стояли Лисиця, Вовк, Заєць, а ззаду, за нашими з Колобчуком спинами, Ведмідь і внучка Альонка, які переводили стрілки. Так що, здумай я здати назад, пішов би в тупик, і вже звідти точно ні як не вибрався б.
– Віддай нам Колобчука! – прокричала Бабулька звідкись з-під мосту.
– Віддавай! – кричав Заєць. – Він наш!
І тут я все зрозумів. Поки ми розвантажувалися на МЕТАЛОБАЗІ, вони потихеньку, сівши на дрезину – он вона, стоїть в тупику – дісталися до моста. Якимось чином звалили величезний валун на шлях і зачаїлися, чекаючи, поки ми приїдемо і, нічого не розуміючи, потрапимо в пастку на мості.
– Я тебе не віддам. – тихо промовив я Колобчука, який стояв на трапі і спирався об один з кілочків огорожі.
– Це ти даремно! – було видно, що Колобчук щось задумав. Він вже тоді був хитрун ще той. – Ми тут замкнені. Зрушити валун ти ще може і зміг би, але для цього потрібен час і діяти треба обережно. А поки ти це робитимеш, вони обов'язково заберуться сюди і всі твої потуги будуть марні. Тому я краще здамся, а ти тут … – і Колобчук закричав що було сил. – Здаюсь я! Здаюся!!! – і зістрибнув на міст.
Жалібно, накульгуючи, як можуть кульгати тільки колобки перекочуючись з боку на бік, він прокотився у бік каменю, підкотився до самої Лисиці і коли та нахилилась, щоб його схопити, тут же підстрибнув, приземлився на зігнуту лисячу спину, перескочив її і знову, як вже було раніше, рванув щодуху уздовж залізничних колій.
Про мене, природно, всі забули, залишивши стояти замкненим посеред мосту. Попереду камінь, ззаду перекладені стрілки, праворуч і ліворуч – ферми мосту… І тут я згадав про те, що мені говорив Колобчук, мовляв, камінь зрушити можна, але тільки потрібен час і потрібна обережність. З часом у мене начебто зараз стало краще, а обережності мені взагалі не позичати. Тому я потихеньку під'їхав до валуна, уперся в нього носом і потроху почав його рухати. Валун не відразу подався, але все ж мені вдалося його зрушити в сторону, звідки йому пряма дорога була в річку, але тут я втратив пильність – все хотів Колобчуку допомогти –