Вони швидко промчали за старими шляхами, потім згорнули, скотилися по укосу у бік лісу і увійшли до непроглядної темряви. Якщо для Привида все це не становило серйозних утруднень, то Чу-Чухін вибивався з сил, намагаючись встигнути за поспішаючим Паровозиком Привидом.
– А далі куди? – в темряві Чу-Чухін нічого не бачив.
– А далі ось сюди! – раптом пролунав на весь ліс злорадний голос Баби-Яги. – А ну дерева, підхопили його і прямо в хату! – скомандувала вона.
Могутні дерева, що обступали вже Чу-Чухіна, тут же підхопили його своїми гілками, притиснули з усіх боків дрібними гілочками і листям настільки, що Чу-Чухін нічого вдіяти вже не міг, хоч і намагався вирватися з усіх сил. Його колеса повисли в повітрі, розрізаючи те своїм обертанням, але марно – твердий грунт зник з-під коліс, і він лише відчував, як в непроглядній пітьмі, його перекидають з гілки на гілку, щоразу тут же гілочками поменше та листочками обплітають з усіх сторін і передають кудись вперед.
– Попався-попався! – реготала стара. – Нарешті наші біди скінчаться! – і її голос, посилений гулом дерев і вітром розносився чи не по всьому лісу навколо боліт.
– Ви ж казали, що він нам допоможе? – здивувався Паровозик Привид.
– Звичайно ж допоможе! – заспокоював його кіт Чорниш. – Це так потрібно. Це стара заклинання читає. Це все правильно. – муркотів він, намагаючись і далі тримати в невіданні Паровозика Привида.
– Ні, щось тут не так … – зніяковіло відповідав Паровозик Привид, дивлячись як Чу-Чухіна з гілка на гілку перекидають у бік хатинки.
– Зжаримо-переплавимо! – заволав звідкись зверху кіт Персик. Він був настільки прямолінійний і безпосередный, що вже ні раз ставив багато починань Баби-Яги на грань зриву. Дипломатичність, спритність – все це було не по нього. Він любив поїсти, попліткувати і висловити свою значуще думку, яку, в іншому, ні хто серйозно не сприймав.
Чу-Чухіна дерева досить грубо заштовхнули в ангарні ворота, що відкрилися в хатинці, і тут же ворота за ним зачинилися.
– Ні, щось тут не так, – засмутився Паровозик Привид. – Щось не так…
А Чу-Чухін, тим часом, опинившись в хатинці, відразу ж осмілів:
– Гей, стара, привіт!
– Привіт! – відповів йому старий військовий ангар, замаскований під хатинку.
– Як там кажуть, – зрадів Чу-Чухін, що йому знову відкрилася можливість втекти від Баби-Яги тим же самим чином, що і перший раз. – Повернись до лісу задом, до мене передом, підіймайся і пішли в сторону депо! – закінчив він.
– Я б і радий тобі допомогти, – відповідав йому ангар. – Але після минулого разу в землю забили сотню паль, витесаних з цілісних стовбурів дерев, та прикували мене до ним найбільшим ланцюгом, що тільки могли знайти. Так що я тепер не те щоб кудись піти, з місця зрушити не можу, – пояснював ангар-хатинка. – Цього разу доведеться якось без мене. – вибачився він.
«Ех! –