Так тема, типу, стає чисто референдумом з наших стосунків. Інстинкт мені підказує бути чесним й сказати «так», але це, мабуть, призведе до повного розриву з Ліззі, а йа звик до сексу з нею. Боже, йа так це люблю. Робити це ззаду, коли вона ніжно стогне, поклавши свою гарнюню голівку на жовті шовкові пошивки у мене на хаті, оті, що Мотика свиснув для нас у «Британській домашній крамниці»[82] на Принцес-стрит як подарунок на входини. Чорт, йа розумію, мені не варто було б розпатякувати за наше життя, але враження від неї в ліжку таке потужне, що навіть її шорсткість у спілкуванні та постійне відчуття обурення не годні його послабити. Йа чисто бажаю, аби Ліззі просто могла бути завше такою, яка вона в ліжку.
Йа намагаюсь пробурмотіти заспокійливе вибачення, але вона така шорстка й непримиренна – ніжна й вродлива тільки в ліжку. Цей постійний злобний вираз прибере її вроду задовго до того, як їй справді зникнути. Вона обзива мене головним уйобком у світі та ще по-всякому на додаток. Бідний Томмі Ґан. Ти більше не найкрутіший бойовий солдат – тепер ти найкрутіше обісраний солдат.
Іґґі тут не винний. Не можу йа насправді винуватити цього хлопця, шупиш? Звідки йому було знати, коли він включав у свій маршрут «Бароленд», що це призведе до такої колотнечі двох клієнтів, за існування яких він навіть не здогадується? Чисто дурдом, коли за це подумаєш. Та однаково, він став останньою соломинкою на спині нашого верблюда. Ліззі – вона чисто сталева жінка. А втім, йа щасливий. Навіть Кумарний мені заздрить. Бути бойфрендом Ліззі – це статус, але слава, як то мовиться, – дорога річ. Коли йа полишаю паб, то вже не маю сумнівів у власному здешевленні як людської особистості.
Вдома йа внюхав доріжку спіду й лигнув півпляшки «Мерідавна»[83]. Йа чисто не в змозі заснути, тому дзвоню Рентсу й питаю, чи не бажа він прийти, глянути на відео фільм із Чаком Норрісом. Рентс завтра виїздить до Лондону. Він там проводить більше часу, ніж тут. Іноді махлює щось із грошовою соцдопомогою. Цей пиздюк якось пов’язаний з тією бандою крутіїв, що він з ними познайомився кілька років тому, коли ходив через Протоку на поромі Гарідж – Гук-ван-Голланд. Він подивиться Іґа в «Місті і провінції» вже в Димному[84]. Ми курнули трохи трави й несамовито реготали, як Чак вируба нахер ногами цілі дюжини комі-анархістів, та ще з тим своїм закрепно-стоїчним виразом, який ніколи не полиша його обличчя. Тверезому це нізащо не можна дивитися. Обдовбаному – обов’язково.
Наступного дня в мене всі губи в жахливих виразках. Темпс, тобто Ґев Темперлі, який також переїхав у цю квартиру, каже, що йа отримав те, що заслужив. Він каже мені, шо йа вбиваю себе спідом. Темпс каже, шо з моїм атестатом йа міг би знайти собі роботу. Йа кажу Темпсу, що він балака, як моя матір, – більше балака, ніж це дозволено будь-якому другу. Хоча Ґев таки має рацію. Він єдиний, хто працює – на те йобане бюро зайнятості, – і в нього завше намагаються підживитися решта наших. Бідний Темпс. Гадаю, ми з Рентсом і йому вночі не давали заснути. Як і всіх трудяг, Темпса дратують кроти, що