Менеджер з питань стажерів, який нас привітав, виявився рябим мудлом у фасонистому костюмі, бля, з плечима, наче кокаїном, щедро всипаними лупою. У мене все аж чесатися почало від сурла цього пиздюка. Його жалюгідне вуграсте обличчя цілком руйнувало той образ, який намагався собі прибрати цей єлейний гівнючок. Навіть за найгірших моїх наркоперіодів у мене ніколи не було такої пики, яку мало це бідне, миршаве чмо. Цей пиздюк був тут явно не приший кобилі хвіст. Головним був той, що посередині, жирний, непоступливий на вигляд чувень; праворуч нього холодно усміхалася якась лезба в жіночому діловому костюмі й з товстим шаром тонального крему – типове, наче з каталогу, страшко.
Отака-от батарея важкої артилерії заради роботи якимсь там сраним носильником.
Перший хід був передбачуваним. Жирний пиздюк дарує нам теплий погляд і каже:
– З вашої анкети я бачу, що ви відвідували школу імені Джорджа Херіота.
– Точно… о так, ті безтурботні шкільні часи. Тепер здається, що це було так давно.
Нехай йа й збрехав у анкеті, але на співбесіді – ні. Йа справді якось був відвідав школу Херіота: коли був учнем столяра у Ґілсленда, ми там робили якусь роботу за викликом.
– Старий Фозерінгем все ще тягне лямку?
От бля. Вибір з двох варіантів: перший – досі там, другий – на пенсії. Нє. Надто ризиковано. Треба напустити туману.
– Боже. Завдяки вам мене повертає в ті давні часи… – сміюсь йа.
Цей жирний чувень, схоже, з цього радіє. Це тривожить. Йа відчуваю, що співбесіду закінчено і вже зара’ ці пиздюки запропонують нам роботу. Всі наступні запитання безпечні й ставляться ласкавим тоном. Моя теорія наїбнулась. Вони радше пустобреху з важким ушкодженням мозку, аби той лишень був з приватної школи, знайдуть роботу в ядерній енергетиці, аніж мешканцю муніципального житла з науковим ступенем дадуть посаду прибиральника на скотобійні. Мені тре’ тут мерщій щось зробити. Який жах. Жирик розглядає мене як випускника Джорджа Херіота, якого запопали скрутні часи, і бажа помогти нам виборсатися. Колосальний прорахунок, Рентоне, от же ти недоумок.
Але дяка, бля, прищавому херу. Природно ж припустити, що кожен член його тіла вкритий прищами. Нервуючи, він зважується на запитання:
– Егмм… егмм… містере Рентон… егмм… чи не могли б ви… егммм… пояснити… еее, прогалини у вашому працевлаштуванні… егмм?..
Чи не міг би ти пояcнити прогалини між власними словами, мізерний пиздюк?
– Авжеж. У мене задавнена проблема з героїновою залежністю. Я намагався з нею боротися, але це обмежувало мою трудову активність. Як чесна людина, вважаю, варто розповісти за це вам як потенційному