Беґбі вже на ногах і мчить униз сходами. Він уже посеред зали.
– БЛЯ! ХЛОПА ВЦІЛИЛИ КУХЛЬОМ! ЖОДЕН ПИЗДЮК НЕ ВИЙДЕ ЗВІДСИ НАХЕР, ПОКИ ЙА НЕ ЗНАЙДУ, ХТО МЕТНУВ ТОГО КУХЛЯ!
Він гавкає накази безвинним парочкам, викрикує розпорядження барній обслузі. Річ у тім, що й ті притирочні пиздюки купляються на це.
– ’се ’аразд, братане. Ми розберемось! – каже «Двійну водочку з колою».
Мені не чуть, шо відповіда Беґбі, але, схоже, на «Двійну водочку» те справля враження. Потім наш Беґар підходить до бармена:
– ТИ! ДЗВОНИ ТИМ ЙОБАНИМ ПОЛІЦАЯМ!
– НЄ! НЄ! НЕ ТРЕ’ ПОЛІЦІЇ, – кричить один з тих притирочних психопатів. М’ать, в нього строків завдовжки з людську руку. Горопашний пиздюк за шинквасом пересрав, не зна, шо йому робити.
Беґбі стоїть прямо, жили на шиї напружені. Він обміта поглядом бар, скида очима на балкон.
– ХТОСЬ ШО-НЕБУДЬ БАЧИВ? ВИ, ПИЗДЮКИ, ШО-НЕБУДЬ БАЧИЛИ? – кричить він зграйці якихось парубків, пиздюків типу зі школи Торгової компанії у Маріфілді[91], котрі вже ледь не всираються.
– Ні… – мекає один з них.
Йа спускаюсь униз, наказуючи Хейзел і Джун нізащо не полишати балкона. Беґбі, мов ’кийсь той навіжений детектив «Хто це зробив?» з Агати Крісті, пристрасно допитує кожного пиздюка. Він переграє – це так очевидно.
Внизу йа притискаю сраного барного рушника до розваленої голови того притирка, намагаючись вгамувати кров. Цей пиздюк щось гарчить нам і йа не второпаю, чи то він виказує вдячність, чи готовий розтоптати мені яйця, але йа й далі роблю своє.
Один жирний пиздюк з гурту цих психів підходе до гурту інших хлопців біля шинкваса і б’є одного з них головою. Весь паб підхоплюється. Дівки верещать, хлопці кидають погрози, штовхають одне одного й обмінюються ударами, повітря заповнюється звуками битого скла.
Біла сорочка цього хлопа просякнута кров’ю, а йа вже пробиваюся крізь чиїсь тіла назад, в бік сходів на балкон до Хейз і Джун. ’кийсь пиздюк заряджа мені в голову збоку. Йа помітив це краєм ока і вчасно відсахнувся, тож не отримав зо всієї сили удару. Йа обертаюсь, а цей недоумок гарка:
– Нумо, давай, ракло. Нумо, давай.
– Від’їбись нахер, – кажу йа, трусячи головою.
Цей мудак готовий напасти, але його друг хапа його за руку, це вже добре, бо йа не здобич для нього. Цей пиздюк троха занадто здоровий – типу, міг би бити когось рівного собі за вагою.
– Облиш, нахер, Малкі? Не сіпайся, бля, до цього хлопця, – каже його друган.
Йа красиво валю собі далі. Хейз і Джун ідуть з нами донизу сходами. Мій нападник, Малкі, вже тузує ’когось іншого пиздюка. Серед зали відкрилася прогалина, і йа правую крізь неї Хейз і Джун до дверей.
– Зважай на дівчат,