– Мені слід було одружитися з твоєю матір’ю, зробити її моєю Герцогинею. Однак… мій парубоцький статус дає надію деяким Домам, що завдяки їхнім готовим до шлюбу донькам ми станемо союзниками. – Він знизав плечима. – Тож я…
– Мати вже пояснила мені це.
– Ніщо не дає лідерові більшої відданості, ніж атмосфера бравади, – сказав Герцог. – Тож я її й культивую.
– Ти добре керуєш, – заперечив Пол. – Гарно правиш. Люди люблять тебе й охоче підуть за Герцогом Лето.
– У мене одні з найкращих корпусів пропаганди, – Герцог знову повернувся до котловини. – Тут, на Арракісі, в нас більше можливостей, ніж могла уявити собі Імперія. Хоча іноді я думаю, що нам краще було втекти, стати відступниками. Часом я хочу, щоб ми безіменно розтанули серед людей, стали менш вразливими до…
– Батьку!
– Так, я втомився, – сказав Герцог. – Ти знав, що ми використовуємо осад із прянощів як сировинний матеріал і вже збудували власну фабрику з виготовлення фільмоплівок?
– Сер?
– Нам не повинно бракувати плівки, – сказав Герцог. – Як іще ми заповнимо села та міста нашою інформацією? Люди мають знати, як добре я правлю ними. А як вони довідаються, якщо їм про це не розповідати?
– Тобі слід трохи відпочити.
Герцог знову повернув обличчя до сина.
– Арракіс має ще одну перевагу, про яку я майже зовсім забув. Прянощі тут ледве не повсюди. Ти дихаєш ними, ти їси їх – вони майже скрізь. І я виявив, що це дає природний імунітет від більшості поширених отрут, які згадані в «Довіднику асасинів». І необхідність стежити за кожною краплиною води ставить виготовлення їжі – дріжджі, гідропоніку, чемавіт, усе – під суворий контроль. Ми не можемо позбутися більшої частини населення за допомогою отрути – тож і на нас не можуть здійснити напад таким чином. Арракіс робить нас моральними та етичними.
Пол почав було говорити, але Герцог обірвав його:
– Мені потрібен хтось, кому б я міг розповідати таке, сину, – він зітхнув, озирнувся на висохлий пейзаж, звідки зараз зникли навіть квіти – розтоптані збирачами роси, зів’ялі під раннім сонцем.
– На Каладані ми правили, використовуючи силу моря та повітря, – сказав Герцог. – Тут нам треба зачепитися за силу пустелі. Це твій спадок, Поле. Що буде, коли зі мною щось трапиться? Наш Дім не стане відступником, він стане Домом партизанської війни… Він тікатиме, за ним полюватимуть.
Пол шукав потрібні слова, але не знав, що казати. Він ніколи не бачив батька в настільки пригніченому стані.
– Щоб утримати Арракіс, – сказав Герцог, – доводиться мати справу з рішеннями, які можуть коштувати самоповаги. – Він указав із вікна на зелено-чорний стяг Атрідів, що спустошено висів на флагштоку скраю від летовища. – Цей благородний прапор може стати символом багатьох лихих речей.
Пол ковтнув пересохлим горлом. Батькові слова повнилися марнотою, відчуттям такого фаталізму, що він спустошував груди хлопчика.
Герцог дістав тонізувальну