Кайнс холодно відповів:
– Звісно ж, ви маєте на увазі мої обов’язки планетолога.
– Саме так.
– Переважно біологія і ботаніка суходолу… трохи геології – обертове свердління та дослідження ґрунту. Неможливо вичерпати потенціал усієї планети.
– Прянощі ви також досліджуєте?
Кайнс повернувся, і Пол зауважив різку лінію його щік.
– Дивне запитання, мілорде.
– Майте на увазі, Кайнсе, що це мій новий феод. Мої методи відрізняються від харконненівських. Мене не переймають ваші дослідження прянощів, доки ви ділитиметеся зі мною своїми відкриттями, – Герцог зиркнув на планетолога. – Харконнени не заохочували дослідження прянощів, так?
Кайнс відповів мовчазним поглядом.
– Ви можете говорите відкрито, – сказав Герцог. – Без страху за власну шкуру.
– Імператорський двір і справді дуже далеко, – пробурмотів Кайнс. А сам подумав: «На що цей налитий водою чужинець сподівається? Він уважає мене настільки тупим, щоб я став на його бік?»
Герцог гигикнув, не відриваючи погляду від напрямку руху.
– Чую у вашому голосі фальшиві нотки, сір. Ми заявилися сюди з натовпом вимуштруваних убивць, так? І хочемо, щоб ви миттєво зрозуміли, що ми відрізняємося від Харконненів?
– Я бачив вашу пропаганду, яка заполонила січі та селища, – відказав Кайнс. – «Любіть доброго Герцога!» Ваш корпус…
– Годі! – гарикнув Галлек. Відірвавшись від вікна, він нахилився вперед.
Пол поклав руку Галлекові на плече.
– Ґурні! – відказав Герцог й озирнувся. – Цей чоловік надто довго жив із Харконненами.
Галлек відкинувся назад.
– Ай-я!
– Ваш Хават – людина делікатна, – сказав Кайнс. – Але його мета доволі чітка.
– Отже, ви відкриєте для нас ці бази? – запитав Герцог.
Кайнс різко відповів:
– Це власність Його Величності.
– Їх не використовують?
– Їх можна використати.
– Його Величність теж так уважає?
Кайнс кинув на Герцога важкий погляд.
– Арракіс міг би стати Едемом, якби його володарі відірвалися від видобутку прянощів.
«Він не відповів на моє запитання», – подумав Герцог. А сам сказав:
– Як же планета може стати Едемом без грошей?
– Що таке гроші, – запитав Кайнс, – якщо на них не можна придбати найнеобхідніше?
«Он як!» – подумав Герцог, а тоді додав:
– Ми обговоримо це іншим разом. А зараз, по-моєму, ми наближаємося до краю Оборонної Стіни. Мені притримуватися цього самого курсу?
– Так, саме його, – пробурмотів Кайнс.
Пол глянув у вікно. Під ними гірська місцевість почала переходити в плоскогір’я, що спускалося до пустельної кам’янистої рівнини та гострих виступів шельфу. За ним до небокраю бігли серпики дюн, а вдалині бовваніла брудна пляма чогось