Кайнс насмішкувато зиркнув на щит, міркуючи: «В Арракіса для них є кілька сюрпризів!»
Планетолог підвів руку, наказавши своєму охоронцю-фримену відійти. Кайнс рушив до входу в будівлю – темну діру у вкритій пластиком скелі. «Цей моноліт такий беззахисний, – подумав він. – Печера набагато зручніша».
Його увагу привернув рух біля входу. Він зупинився, щоб поправити плащ і застібку дистикоста на лівому плечі.
Вхідні двері широко прочинилися. Швидко вийшли важко озброєні охоронці Атрідів – усі з паралізаторами, дротиками, мечами й щитами. За ними йшов високий чоловік із яструбиним обличчям, смаглявою шкірою і темним волоссям. На ньому був плащ джубба з гербом Атрідів на грудях. Чоловік носив його неправильно, що одразу видавало в ньому чужинця, незвичного до цього вбрання. Плащ прилипав до обтягнених дистикостом ніг. Ритму його кроків бракувало вільного похитування.
«Магді знатиме про те, що інші не можуть бачити», – казало пророцтво.
Кайнс похитав головою, переконуючи себе: «Вони просто люди».
Разом із ними вийшов іще один чоловік, також убраний для пустелі. Кайнс упізнав його – це Ґурні Галлек. Кайнс глибоко вдихнув, щоб угамувати неприязнь до Галлека, який повчав його, як поводитися з Герцогом і його спадкоємцем.
«Герцога можеш називати „мілорд“ або „сір“. „Ясновельможний“ – це також правильно, але зазвичай цей титул уживають під час урочистостей. До сина можна звертатися „молодий пан“ або „мілорд“. Герцог – людина дуже терпелива, та фамільярності не любить».
Доки група наближалася, Кайнс міркував: «Скоро вони дізнаються, хто на Арракісі господар. Наказали своєму ментатові півночі допитувати мене, так? Сподіваються, що я відкрию їм премудрості добування прянощів, правда ж?»
Ухил Хаватових запитань не сховався від Кайнса. Їх цікавили імператорські бази. Очевидно, чужинці дізналися про них від Айдаго.
«Я накажу Стілґарові надіслати цьому Герцогові голову Айдаго», – мовив сам до себе Кайнс.
Герцогська група була тепер на відстані кількох кроків від нього, їхні ноги в пустельних черевиках тиснули на пісок.
Кайнс поклонився.
– Мілорде Герцогу.
Наближаючись до самотньої постаті біля орнітоптера, Лето ретельно оглянув її. То був високий худорлявий чоловік, убраний у вільний пустельний плащ, дистикост і низькі черевики. Свій каптур він відкинув назад, відкривши довге волосся піщаного кольору та рідку бороду. Під густими бровами виднілася бездонна синь очей. Посеред очниць темніли рештки зіниць.
– Ви еколог, – мовив Герцог.
– Тут ми надаємо перевагу старому титулу, мілорде, – сказав Кайнс. – Планетолог.
– Як скажете, – мовив Герцог і зиркнув на Пола. – Сину, це Суддя Зміни, арбітр у суперечках, людина, призначена, щоб стежити,