– Я лишень запитую, що ви бачите в майбутньому завдяки своїм надможливостям.
– У майбутньому я бачу те, що бачила й у минулому. Ти добре знаєш принципи наших дій, Джессіко. Раса усвідомлює власну конечність і боїться застою в спадковості. Потяг змішувати генетичні лінії без жодного плану – у нас у крові. Імперія, Компанія ДАПТ, усі Великі Доми – лише тріски в буремному паводку.
– ДАПТ, – пробурмотіла Джессіка. – Гадаю, вони вже вирішили, як ділитимуть рештки Арракіса.
– Що таке ДАПТ, як не флюгер наших часів, – сказала на те стара. – Імператор і його друзі взяли під контроль п’ятдесят дев’ять цілих і шістдесят п’ять сотих відсотка голосів ради директорів ДАПТу. Вочевидь, вони передчувають прибутки, а оскільки інші також їх передчувають, тиск лише зростатиме. Так розвивається історія, дівчинко.
– Це саме те, чого я зараз найбільше потребую, – відказала на те Джессіка. – Історичного огляду.
– Нема чого глузувати, дівчинко! Ти не гірше за мене знаєш, які сили нас оточують. Наша цивілізація спирається на три вершини: Імператорський Палац, якому противажить Федерація Великих Домів Ландсрааду, а між ними – Гільдія зі своєю жахливою монополією на міжзоряні перельоти. А політика, що стоїть на тринозі, – найхисткіша з усіх структур. Усе було б доволі погано навіть без ускладнень, породжених торгівельною феодальною культурою, що повернулася спиною до більшості наук.
Джессіка гірко промовила:
– Тріски у вирі паводку. Ось ця тріска – Герцог Лето, друга – його син, а третя…
– Ой, дівчинко, замовкни. Ступаючи на цей шлях, ти чудово знала, що завжди йтимеш по краю.
– «Я Бене Ґессерит: я існую, тільки щоб служити», – процитувала Джессіка.
– Правильно, – сказала стара. – Лишається сподіватися тільки на те, що ми зможемо запобігти велетенській пожежі та нам удасться врятувати ключові генетичні лінії.
Джессіка заплющила очі, відчуваючи, як сльози зсередини тиснуть на повіки. Вона вгамувала тремтіння душі та тіла, вирівняла дихання і збитий пульс, дала раду спітнілим долоням. За мить промовила:
– Я заплачу за свої помилки.
– І твій син платитиме разом із тобою.
– Я захищатиму його, як тільки зможу.
– Захищатимеш! – розлютилася стара. – Ти добре знаєш слабке місце цього плану! Якщо ти надміру сильно захищатимеш сина, Джессіко, він виросте надто безпорадним, аби виконати хоча б якесь призначення!
Джессіка відвернулася й подивилася у вікно, де вже густішали сутінки.
– Планета Арракіс справді така жахлива?
– Досить погана, але все ж таки не зовсім. Там облаштувалася Міссіонарія Протектіва та трохи пом’якшила умови. – Превелебна Матір звелася на ноги й розрівняла складки свого вбрання. – Поклич сюди хлопця. Я скоро маю їхати.
– Маєте їхати?
Голос старої потеплів.
– Джессіко, дівчинко, якби ж я тільки могла опинитися на твоєму місці та замість тебе витримати всі страждання. Але в кожної з нас свій шлях.
– Я