– Фейд пам’ятає його, – сказав Барон. – Завершуй уже.
– Вам бракує люб’язності, Бароне.
– Завершуй оповідь. Це наказ! – проревів Барон.
Пітер знизав плечима.
– Якщо все йтиме так, як ми запланували, то протягом одного стандартного року Арракіс стане субфеодом Дому Харконненів. Там пануватиме ваш дядько. Його особистий агент керуватиме Арракісом.
– І прибутки зростуть, – сказав Фейд-Раута.
– Саме так, – відповів Барон і подумав: «Це не більше, ніж справедливість. Це ми приборкали Арракіс… за винятком групки фрименських виродків, які ховаються на околицях пустелі, та кількох одомашнених контрабандистів, які прикуті до планети майже так само міцно, як і місцеві працівники.»
– А ще Великі Доми дізнаються, що Барон знищив Атрідів, – сказав Пітер. – Вони дізнаються.
– Вони дізнаються, – видихнув Барон.
– Найчарівніше з усього, – сказав Пітер, – що дізнається про це й Герцог. Він уже все знає. Уже відчуває пастку.
– Щира правда, що Герцогові це відомо, – промовив Барон, і в його голосі прозвучала нотка суму. – Знає, але нічого не може вдіяти. Це ще сумніше.
Барон вийшов із-за глобуса Арракіса. Щойно він вислизнув із тіні, всі побачили його велетенське, надзвичайно товсте тіло. Ледь помітні випуклості під складками чорної роби свідчили, що весь цей жир частково підтримувала портативна силова збруя. Насправді він важив близько двохсот стандартних кілограмів, але ногам доводилося підтримувати не більше ніж п’ятдесят кіло.
– Я зголоднів, – прогримів Барон, витер губи вкритою перснями рукою і витріщився на Фейда-Рауту втонулими в жирі очима. – Відправ когось по їжу, мій любий. Перш ніж піти, ми попоїмо.
3
І сказала таке свята Алія Ножа: «Превелебна Матір має поєднувати в собі спокусливі хитрощі куртизанки з недоторканою величчю незайманої богині, тримаючи в напрузі ці якості настільки довго, наскільки молодість дасть змогу їй це робити. А коли молодість і краса зів’януть, то її осердя, що колись породжувало напругу, обернеться на джерело підступності й вигадливості».
– Гаразд, Джессіко, що ж ти тепер скажеш? – запитала Превелебна Матір.
Розмова ця відбувалася в день Полового випробування в замку Каладан, коли сонце вже котилося до схилу. Дві жінки сиділи у вітальні Джессіки, доки Пол чекав у прилеглій звуконепроникній Кімнаті для медитації.
Джессіка стояла обличчям до південних вікон. Вона дивилася, але не бачила спалахів заграви, що розсипалися над луками та рікою. Слухала й не чула запитання Превелебної Матері.
Багато років тому відбулося інше випробування. Сухорлява дівчина з тілом, виснаженим нуртуванням підліткового віку, і волоссям кольору бронзи зайшла в кабінет Превелебної Матері Ґая Єлени Могіям, Вищого Проктора школи Бене Ґессерит на Валасі ІХ. Джессіка