– Чому в них немає погодного контролю?
– В Арракіса є специфічні проблеми. Вартість буде зависокою, а ще ж є експлуатаційні витрати й таке інше. Гільдія вимагає нечувану ціну за супутниковий контроль, а, як ти знаєш, хлопче, Дім твого батька не належить до найбагатших в Імперії.
– Ти коли-небудь бачив фрименів?
«Розум хлопчини мчить сьогодні, як стріла», – спало на думку Хаватові.
– Вважай, що й не бачив, – відповів ментат. – Їх заледве можна відрізнити від населення грабенів і низькодолів. Вони всі носять величезні роби, що тріпочуть на вітрі. А в закритих приміщеннях сморід від них усіх підноситься аж до небес. Це все через костюми, які носять фримени, так звані «дистикости» – вони переробляють воду власного тіла.
Пол ковтнув і здивувався раптовій волозі в роті, пригадавши сон про спрагу. Думка про людей, які настільки потребували води, що навіть змушені були повторно використовувати вологу власних виділень, спустошила його.
– Там вода – коштовність, – промовив юнак.
Хават кивнув: «Можливо, завдяки цим розповідям він збагне, наскільки важливо вважати цю планету ворожою. Цілковите божевілля – вирушати туди, не усвідомлюючи цього».
Пол задер голову до світлових люків і помітив, що почався дощ. Волога цівками стікала сірим метасклом.
– Вода.
– Ти ще навчишся безмірно цінувати воду, – сказав Хават. – Ти син Герцога й тобі ніколи її не забракне, однак ти відчуєш, як спрага давить на тебе звідусіль.
Пол облизав губи, згадуючи, як тиждень тому пройшов випробування Превелебної Матері. Вона також казала щось про водний голод.
«Ти побачиш мертві рівнини, – сказала вона, – спорожнілі дикі місцини, загублену землю, де немає нічого, окрім прянощів і піщаних хробаків. Тобі доведеться пофарбувати очниці, аби не осліпнути на яскравому сонці. А „сховищем“ стане будь-яке місце, де тобі вдасться сховатися від вітру та чужих очей. Ти ходитимеш на своїх двох – без ’топтера, машини чи сідла».
Пол розумів її плавний і співочий тон, але не слова.
«Коли ти житимеш на Арракісі, – сказала вона тоді, – то побачиш, що халя[18], земля, – порожня. Місяці стануть твоїми друзями, а сонце – ворогом».
Пол відчув, що мати відійшла від свого сторожового посту біля дверей і стала позаду нього. Вона поглянула на Превелебну Матір і спитала: «Невже ви не бачите жодної надії, Ваша Превелебносте?»
«Не для батька, – стара жестом наказала Джессіці мовчати та поглянула вниз на Пола. – Хай твоя пам’ять всотає мої слова, юначе: світ тримається на чотирьох речах… – Вона підняла чотири великі покручені пальці, – знаннях мудрих, справедливості великих, молитвах праведних та мужності хоробрих. Однак усе це не варте нічого без… – Ґай Єлена Могіям стиснула пальці в кулак. – Без правителя, якому