Дворецький дивився на короля сумно й суворо.
– Так, Чипсете. GAME OVER – і в монітор!
– Правильно! І ще. Щоб виграти гру, завжди думайте про глюків. Думайте про них, і вони думатимуть про вас. Не ображайтеся, що я залишаю вас у такий відповідальний момент. Як тільки я приїду до Столиці, я обов’язково зв’яжуся з вами й допомагатиму звідти хоча б порадами. Щасти вам, Ваша Величносте Серж Перший!
– Тобі теж…
Після цих слів Чипсет вибіг із кабінету, промчав через залу і вискочив на площу. Курсор уже стояв біля сходів. Водій жестами показував, що часу в них зовсім немає, тому Чипсет з ходу вскочив до машини. Водій рвонув важіль переносу, світло згасло й знову з’явилося, але перед машиною був зовсім не Головний палац Заекрання.
– Де це ми?
– Не знаю, – розгублено відповів водій.
Піщані бархани, ріденькі кущі саксаулу й ще якихось колючих рослин, гарячий вітер, що пашив жаром та ніс пісок, який негайно потрапляв до рота й огидно зарипів на зубах, як тільки пасажири відчинили дверцята та вийшли наружу. Чипсет повернувся до машини.
– У тебе вода є?
Водій мовчки простягнув почату пляшку води. Чипсет прополоскав рота, відчинив дверцята й виплюнув воду на пісок. Йому здалося, що вода випарувалася, не долетівши до землі.
– Отакої…
– Я, здається, знаю, де ми, – сказав водій, розглядаючи карту. – Це незаселена пустеля Жорстких Дисків. Але як ми сюди потрапили?
– Макровірова робота, що тут ворожити… Мабуть, він дістався до комп’ютерної мережі палацу. Як вибиратимемося?
Водій замислено почухав носа.
– А хто його знає. Сила відключена повністю, жоден прилад не працює.
Курсор одержував енергію від сили, що передавалася повітрям. Ніяких дротів для того потрібно не було. Сила пронизувала не весь простір Заекрання, бо така технологія призвела б до великих непродуктивних витрат енергії. Комп’ютери Головного палацу відслідковували маршрут курсора, як і інших об’єктів, які одержували енергію від сили, і подавали її повітряним коридором, немов кабелем. Коридор тягнувся за курсором, куди б той не переміщався. Зараз сила була відключена, а значить, і курсор перетворився на купу непотрібного металобрухту.
Водій потягнувся до бардачка й дістав звідти компас.
– Ось, єдиний прилад, який працює. Якщо це справді пустеля Жорстких Дисків, то перетнути її пішки – не менше місяця йти. Без води й харчів – чисте самогубство. Ми добряче влипли, пане Чипсете.
– Сидіти тут і чекати невідомо чого – таке саме самогубство.
– Ваша правда. Тому й кажу, що добряче влипли.
Сумно помовчали. З кожною секундою в машині ставало все задушливіше