– Ох! – Великий Процесор знепритомнів миттєво, не встигши навіть натиснути кнопку самоліквідації магнітного випромінювача. Ноги підломилися, і він упав на підлогу.
Від тіла начальника охорони відділилася прозора, майже невидима тінь, після чого воно впало без ознак життя. Тінь посміхнулася, оголивши страшні, наче акулячі зуби, стислася до розміру помаранча, набула яскраво-жовтого кольору й зникла, залишивши за собою невелику хмарину світних іскор. Якби Великий Процесор не лежав непритомний, він би відразу зрозумів, що його ніхто не зраджував. Це була робота найближчого помічника Макровіра, невидимого вірусу на ім’я Стелс.
Незрозуміло, звідки взялася маленька блакитна хмаринка, яка підпливла до розпростертого тіла Великого Процесора. Вона почала рости і спробувала його огорнути, але тіло було занадто велике й нічого у хмаринки не вийшло. Тоді хмаринка згустилася над пістолетиком і розчинила його в собі. Почувся звук важкого дихання й ледь чутний сумний передзвін бубонців, після чого шматочок синяви повільно виплив з кімнати й поплив коридором, притискаючись до плінтуса й намагаючись триматися в тіні.
Маплата, перевдягнувшись у сукню однієї зі своїх служниць, разом з дочкою безперешкодно дійшла до першого поверху. Виглянувши з-за рогу, королева різко сіпнулася назад.
– Там вірусники…
– Ну то й що? Нам чого боятися? Ходімо, мамо… – Інформа навіть посміхалася трохи, щоб додати мамі впевненості.
– Ні, зачекай…
З великої сумки, яку несла з собою, Маплата витягла маленьку шкіряну торбинку, зав’язану тонким ремінцем. У торбинці було щось важке й кутасте, але що саме, Інформа одразу визначити не змогла, та й не намагалася, бо часу на це не було.
– Інформо, доню, що б зі мною не трапилося, ти маєш зберегти себе й ось це. Пам’ятай про слово, що ти дала батькові! А тепер слухай, я піду першою. Не перебивай! – у голосі Маплати прорізалися королівські нотки, що не терплять заперечень. – Якщо нас шукають, то насамперед шукають жінку й дівчинку, які йдуть разом. Коли мене затримають, що теж може трапитися, постарайся скористатися метушнею. Сказати чесно, я не знаю, де можна сховатися, щоб перечекати цей напад. Попросися до когось із підданих… Усе-таки ми не такі вже й погані правителі… Будь тричі обережна! Ну а якщо я пройду, за кілька хвилин іди сміливо. Тобі боятися нема чого, ясно? Зустрінемося біля входу. Ти все зрозуміла, доню?
– Усе, мамо.
Королева поцілувала доньку в чоло, закинула ремінь сумки на плече, сміливо вийшла з-за рогу й попрямувала до виходу.
– Стояти! Ти хто? Куди йдеш?
– Я покоївка, іду додому на відпочинок після зміни.
– Покажи, що в сумці!
Інформа бачила, як напружилася королева. Ще б пак! Її, королеву Заекрання, обшукують якісь вірусники! А королева, з дитинства привчена до порядку й дотримання протоколу, змушена показувати цим нечемам свою