Тим часом Шломо Цемах отримував досвід сільськогосподарської праці в Палестині; це було дуже складно. Він зовсім не був готовий до такої роботи. Спочатку було глибоке розчарування. Він зустрічав занадто багато арабів і євреїв, які працювали на арабів, харедім, що виступали проти сіонізму, і безліч різноманітних ексцентриків. Він писав, що тоді був «ніжним, наївним і добропорядним хлопчиком». Коли Цемах побачив землю в усій огидності, його це вразило до споду душі. У цьому стані він робив те, що зробив Бен-Ґуріон у Варшаві – надсилав несамовиті листи до Фукса та приєднався до засновників нової робітничої партії «Молодий робітник» від «Га-Поель га-Цаір».
За кілька місяців після від’їзду з Плоньська, улітку 1906 року, Цемах отримав листа, який підірвав його рішучість. Батько пробачив йому провину, запросив додому і відправив гроші на дорогу. Ще дещо тягло його до Плоньська; раніше він був закоханий у Шошану Фукс, але все це залишилося в минулому. «Мені прийшлося сказати дівчині, що між нами все скінчилося, а я не хотів цього робити письмово, бо таке краще пояснити віч-на-віч».
Після його приїзду між ним і Бен-Ґуріоном спалахнула суперечка через дві їхні партії про те, яка з двох ідеологій була правильною: «По’алей Ціон» чи «Га-Поель га-Цаір». Бен-Ґуріон запропонував об’єднати їх. Цемах зазначив, що на відміну від «По’алей Ціон» його рух відмовився «визнавати їдиш» і не сприймає марксизм. Отже, такі суттєві розбіжності не можна було усунути. Шість тижнів по тому Цемах повернувся до Палестини, і Бен-Ґуріон вирішив поїхати з ним. Рахель Нелкін також приєдналася до них.
Їй було вісімнадцять; Бен-Ґуріону – майже двадцять. Вона вступила до його партії. Два її брати емігрували до Америки. Один із них надсилав їй палкі сіоністські листи, в одному з яких сповістив, що вони заснували сіоністську асоціацію «Халуцей Ціон» – «Піонери Сіону». До них там приєднався також і Шмуель Фукс. Крім того, вони разом створили нову газету «Дер Їдишер Кемпфер», що означає «Єврейський боєць».[137] «Усі вони розділяли мрію про переїзд до Палестини, але в них уже не було сил, бо американське життя засліплювало їх», – писала Рахель Нелкін.[138]
Неможливо дізнатися, чи оселився б у Палестині Бен-Ґуріон без Рахелі; сіоністська ідеологія була не єдиною його мотивацією. У будь-якому разі йому було легше ухвалити рішення після неї. У своїх спогадах він пояснив, що затримався тільки через візит Цемаха, плануючи виїхати разом із ним. Авігдор Грюн був незадоволений цим. «Це моє рішення було для нього глибоким розчаруванням», – писав Бен-Ґуріон; батько не відмовився від своєї мрії про те, щоб його Давид був ученим і відомим.[139] Проте сина свого він благословив. Перед його від’їздом вони всі зібралися на подвір’ї будинку Грюна і сфотографувалися під прапором сіоністів.