Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

направду не мав наміру придушувати всі ці емоції, казав Бен-Ґуріон Фуксу знову вибачливим тоном. Усе, що він хотів зробити, – це поскаржитися на свою самотність тепер, коли його сусід по кімнаті з’їхав. «Самотність, мабуть, впливає на нерви й уяву так, що неможливо зупинитися і контролювати запальний характер… так, я буду самотнім упродовж цілого літа, тому що Яків Бугато точно не повернеться до зими, а потім – хто знає». За кілька днів він знову оплакував свою самотність. Іноді він розповідав Фуксу про спільних знайомих, які готувались до еміграції до Америки.[104]

      Щоб його зарахували до Вавельберга, Бен-Ґуріону довелося вивчати непотрібні предмети, які йому здавалися жахливо нудними, такі як російська історія, християнство та елементарна географія, ділився він з Фуксом. Це було надто важким тягарем, і, у підсумку, він вирішив подати заяву на вступ до приватної технологічної школи, не настільки гарної, як Вавельберг. Проблема була в тім, що приватний заклад брав учнів тільки до сімнадцяти років, а йому майже виповнилось вісімнадцять. Бен-Ґуріон не мав докорів сумління щодо подання фальшивих документів: «Мій батько намагається змінити моє свідоцтво про народження». Він припускав, що його зарахують; навчання тривало б три роки. Школа пропонувала три напрями: будівництво, техніку та хімію; він хотів обрати техніку. Здається, його батько зумів таки отримати для нього нове свідоцтво про народження.[105]

«Що мені робити?»

      У вересні 1904 року Бен-Ґуріон написав, що його пригнічують і турбують кілька речей. «Багато можливостей та ідей» роїлися у його голові, написав він три дні по тому. Одна з них – переселення до Палестини.

      Він оцінив цю можливість як найімовірнішу з економічних причин: щоб жити у європейській країні, йому доведеться просити допомоги у батька, чого він робити не хотів. Америка теж була варіантом, але там йому довелося б відкрити якусь власну справу. «Я не схильний до цього і не можу вести бізнес», – запевняв Бен-Ґуріон. Він не хотів лишатися в Польщі, тому зіткнувся з «відомим питанням», коли писав: «Що мені робити?»

      На цей момент Бен-Ґуріон мав намір продовжувати робити все можливе, щоб потрапити до коледжу. Він не був упевнений, що йому це вдасться. «Якщо мене не зарахують… Я не знаю, що робитиму далі», – писав він. Бен-Ґуріон намагався переконати себе, що хоче оселитися в Палестині більше, ніж будь-чого іншого, навіть якщо це означає бути там учителем. Проте на разі він остаточно не вирішив і не бачив причин поспішати – у нього було достатньо часу, щоб подумати над цим: «У мене ще достатньо часу на навчання протягом чотирьох років, перш ніж бути призваним на військову службу», – писав він другові у листопаді 1904 році. У грудні він взяв ще один напрям: написав, якщо у нього будуть гроші на проїзд, то тієї самої зими поїде до Палестини. Бен-Ґуріон припускав, що його не приймуть до технікуму, тож саме тоді він і поїде.[106]

      За чотири дні йому все було зрозуміло. «Наступного літа я обов’язково поїду до землі Ізраїлю», –