– Отож я і кажу, – гукнув Байда, – сьогодні мене, завтра другого. Треба організовано, як каже Максим.
– Ось зараз його організують, арештанта! – продовжував Задоя.
– А ти, кнур чортів, замовкни!
– Щоб знову шахту зупинили?
– А для вас це смерть! – кліпнув на нього Убогий.
– Салом заллє, от і буде смерть!
Це сказав непевним голосом, схожим на перше кукурікання півника, Ілько, який уже держався гурту коногонів. На чорних машкарах блимнули білі разки зубів, оголених посмішкою. Ілько весь спалахнув від такої підтримки і уваги до себе.
– Чи, може, будемо чекати, – продовжував Максим, – доки нам усім надінуть залізні браслети на руки? Он у Юр'ївці уже поступило на завод замовлення від начальника державної варти на десять пар наручних кайданів. Ще й зразок приклав!
До нього протиснувся Гнат Убогий і хутко щось почав говорити йому на вухо.
– Всім! – відказав Мостовий. – На похорон нашого товариша Хабібули вийти всім, товариші! Хай знають, що ми їх не боїмось. А про інше, – сказав він уже до Гната, – треба спочатку домовитися з сусідніми шахтами, підготуватися!
По східцях задріботів, повертаючись назад, Задоїн посланець. За ним ішов з годинником у руці технік Сивокіз. Він зупинився на верхній приступці, визивно зиркнув на голови шахтарів і, ще раз глянувши на годинник на срібному ланцюжку, насуплено кинув, як капітан з рубки:
– Ви довго ще будете анекдоти розповідати? Не знаєте, коли починається робота? Марш до кліті!
– Гуляйте самі, пане Сивокіз!
– Нема дурнів, – гукнув Байда. – Це я, щоб вас не ображати на службі.
– По дванадцять годин сидіти під землею?
– Каторгу заводити?
– Не ходи ніхто! – знову прогудів Байдин бас.
Сивокіз гукнув нагору:
– Десятник, а поклич сюди варту!
– Чого ти загрожуєш?
– Це тобі не старий режим!
– Ми не раби!
– Тут, здається, паршива вівця появилася. – Сивокіз витяг шию і обмацав гострими очима шахтарів. – Ага, так он хто вас підбурює, дурнів. – Він виглянув на естакаду й поманив німецького солдата. Той, ніби не помітивши його знаків, знову відвернувся в другий бік.
Байда, спіймавши на собі Сивокозів погляд, голосно викрикнув:
– Гроші сперва заплатіть, раз заробили люди!
– Хто тут заробив? – почув Байда позаду себе іронічний голос. – Я буду зараз розплачуватись! – Він озирнувся. Рябий вартовий з піднятим нагаєм намагався продертись усередину. З протилежного боку прочищала собі дорогу незрозумілими словами і широким багнетом зелена каска. Але шахтарі й не думали поступатись. Вони збилися ще тісніше, і до сивої шапки вартового загрозливо схилилося кілька гострих дзьобів