всякі витівки: то охрещують, то постригають на арештанта, і намагався якось відтягти неприємну хвилину. Але, підглядаючи далі, все більше дивувався: в камері не чути було ні брутальної лайки, ні зубоскальства. І звертались вони один до одного то «товариш», то величали по батькові, а селянина – дядьком Пилипом називали. Тільки на хлопця казали просто – Ваня. Цей обернувся до патлатого і спитав:

      – Товаришу Троян, сьогодні новий буде чергувати по камері?

      – Нехай обживеться. Товаришу Карбований, чи не ваш оце земляк уночі прибув?

      – Теж шахтар?

      В'язень, схожий на Гната Убогого, глянув на Байду і покрутив головою:

      – В Горлівці такого не бачив.

      – А мені він щось здається знайомий з обличчя. Ну, товариші, починаємо день! Вставай! Ваню, дядьку Пилипе, сьогодні треба генеральну уборку зробити.

      Йому ніхто не перечив, і Байда зрозумів, що Троян тут за старшого. Він підвівся й собі:

      – Може, і я чим допоможу?

      – Прийде і до вас черга. Звідки?

      – З Калинівки, – уже охоче відказав Байда.

      – Так ви, може, й товариша Мостового знаєте?

      – А чого б же не знати. Оце ж при ньому і взяли мене.

      – Живий Мостовий? Чуєте, товариші, брехня, що підстрелили товариша Мостового. Ось товариш каже – бачив. Мостовий сидів у нашій камері. Коли ви його бачили?

      – На тому тижні. Саме заворушка на шахті почалась. Новий закон вивісили, щоб дванадцять годин працювати, ну, шахтар, звичайно, збунтувався, а тут Максим – здрастуйте! Прямо в саму пащу гайдамакам. Визвольна війна, каже, починається! Думаєте, впіймали?

      – Йому тепер попадатися – значить, просто на шибеницю. Він тут тюремщиків до сказу доводив. Як не катували – нікого не видав. Усе допитувались, скільки на шахті комуністів, хто вони, де вони.

      – А де ж їм бути? Пішли в Червону гвардію.

      – А Мостового не вберегли. У вас там на шахті не густо комуністів, Гливкий і Клим Байда, кажуть, з Червоною гвардією пішли. Знали такого Клима Байду? Розумний хлопець.

      – Та трошки знав, – збентежено відказав Гордій. – Тільки, виходить, не зовсім.

      – А вас як звати?

      – Байда! – відрубав він, враз відчувши гордість за сина.

      Тепер збентежився Троян. До них пробирався, витягнувши худу шию, цибатий парубійко. Троян непомітно штовхнув Байду коліном.

      – Однофамілець, чи як? – І знову штовхнув коліном.

      Припустився раз Гордій дурниці з сином, нічого гріха таїти – сплохував, але вдруге він не відмовиться від сина. Люди вихваляють, так нехай знають, хто його батько. Тільки чого цей Троян моргає? – Він зирнув на цибатого парубійка, його сухе обличчя з тонкими губами не сподобалось Байді, і він сказав ухильно:

      – Та в нас Байдами цілий куток заселений.

      – А я гадав, ви щось за Клима знаєте, – сказав цибатий. – Я тут, у Катеринославі, з ним познайомився. Він приїздив на конференцію делегатом від вас, пам'ятаєте?

      Байда хотів уже сказати: «Бач, а від батька й потаївся!», але знову Троянова