Попереду батька Ілько прудко виліз на штрек.
– Сіла!
Гарасько лукаво прищурив свої маленькі очі:
– Не я тобі казав? Попробував би заснути, і тебе б зложило, як складаний ножик. Один вибійник колись хотів плечима затримати…
Але Ілько вже не слухав його. Батько з розмазаним на щоках брудним потом, закинувши на чорне від сажі плече сорочку, сидів на купі вугілля і тупо дивився в одну точку. Він, напевне, думав про техніка Сивокоза і про те, що може позбутися роботи, а може, втрутиться ще й варта. Тоді їх викинуть із землянки. Ількові стає шкода батька, і він глибоко зітхає. Повз них починають тягтися зморені, закурені вибійники з інших лав. Ілько заплющує запалі очі і бачить, як на-гора заходить уже сонце, а в полі здіймається легенький туман. Він втягує в себе вогке сморідне повітря, схиляє голову на лопату і солодко засинає.
По третьому пункту
Гордій Байда про сутичку з техніком Сивокозом перед жінкою не обмовився жодним словом. Але настрою свого не міг заховати.
– Чи не трапилося чогось, Ільку? – насторожено запитала вона. – Чого це батько такий похмурий?
– Сивокіз в'їдається! – І він, зовсім сонний, розповів матері, як до батька присікався Сивокіз.
– Мабуть, за Клима.
Харита інтуїтивно відчула, що знову наближається лихо, і до самого ранку з хатинки чулись її зітхання. Всю ніч рипіло ліжко і під Гордієм Байдою. Спав тільки міцним сном у своєму кутку зморений Ілько; навіть уранці його довго не могла добудитися мати. За сніданком Гордій Байда, що весь час мовчав, криво посміхнувся:
– Чого це ви напутрились, як кури в дощ? Здається ж, на погоді стало.
Харита мовчки зітхнула й крайком хустки скинула сльозу. Гордій Байда, певно, шукав собі розради, зиркнув, наморщився:
– Чи ви ховаєте кого, чи що?
Але його наївна спроба розвіяти пригнічений настрій жартами завдала ще більшої туги. Харита підвелася з-за столу й понесла свої сльози до хатинки. Суха її спина здригалася під благенькою, з жовтим горошком, кофтою. Ілько ніяково шморгав носом і, щоб приховати зітхання, яке розпирало йому груди, штучно кахикав.
– Хіба ви, тату, думаєте, що Сивокіз піде на скандал?
– Який скандал? Що він мені за правду зробить? Нехай хоч десять техніків нахваляється!
– А на нього теж можна якусь управу знайти?
– А то ж як? Старий шахтар. Жартуєш, чи що?
В його голосі було багато образи і мало певності, що при біді йому тепер хтось може зарадити.
– Нас же не викинуть із хати, хоч би я й один працював.
– А спілка навіщо? – згадав Байда і навіть повеселішав. – У правлінні спілки тепер поважні люди. На чорнороба, може, не став би зважати Сивокіз, а на таких, як сам, зважить. Я й туди піду. Старий шахтар. Таких тепер на пальцях перелічити. Я їм гори вугілля навернув, а Сивокіз