– Номер три – вісімдесят чотири! Читати, мабуть, арифметики розучилась?
– Та вона ж ось, хай їй чорт! – І Маруся брязнула номером, а потім у віконце просунула лампочку.
Гордій Байда цупкими пальцями обійняв лампочку за масне денце і, мабуть з радості, яка гарячим струмом пройшла по його тілу, ніжно сказав:
– Гарна з тебе буде невісточка!
Маруся зашарілася, зирнула сірими вологими очима на Ілька і чмихнула: він закохано кліпав очима.
– Ну чого баньки вилупив? Держи лампу, капловухий!
– Мій номер…
– І без номера знаю.
Задні весело зареготали. Голосніше за всіх гудів бас батька, що дивився на лампочку, як голодний на шматок хліба.
У ній горіла жовтою цяткою на ґнотику його доля.
– Старий шахтар, що ти хочеш, – підморгнув він до збентеженого Ілька, який не знав, куди сховати свої очі.
Уже на порозі Гордій Байда зіткнувся з десятником.
– А ти вже й лампу одержав? – сказав десятник з вусами фельдфебеля й одвислим волом. – Усердний! Ти поки що здай її назад: у контору викликають.
У Гордія Байди шпакувате від неголеної бороди обличчя посіріло ще більше.
– Чого ж я буду здавати лампу? Чадитиме панам, чи що?
– Та й з лампою можна. Тільки краще здай. Марусю! – гукнув десятник у віконце. – Візьми Байдину лампу й номерок, нехай у тебе побуде, – а як, може, повернеться, знову віддаси.
У Байди лампочка застрибала в руках.
– Ти що – заарештував мене, чи що? Бери, бери, а то ще вкраду. Я ж літун!
Тут десятник відчував себе сміливіше, ніж учора у вибої, і одверто зловтішався з переляканого вигляду Байди:
– Гайка ослабла? Іди, іди!
Стурбований Ілько, як тінь, посунув за батьком. Біля контори їх догнав Семен Сухий:
– Ти, хлопче, йди в нарядну, скажи про це Убогому, а ми підемо в контору – побалакаємо.
Ілько повернув назад до нарядної. Звідти чулись вже якісь збуджені голоси, а Гордій Байда з Семеном Сухим переступили поріг чорної від сажі й цигаркового диму контори. В одне з віконець виглядала голова зачучвереного конторника.
– Ви кликали мене? – торопко запитав Байда.
– Тобі чого?
– Це я, ніби кликали в контору.
– Байда?
– Атож!
– Ти що там, образив пана техніка?
– Тільки правду сказав.
– Так от за цю правду, а по-нашому – це образа при службі, ти звільняєшся з роботи. Іди до рахівника.
– То ість?
– Без усяких «то ість».
Гордій Байда від несподіванки розгубився. Він розгублено глянув і на Сухого, ніби не покладався на свій слух. Семен Сухий стояв, обпершись на кайло, і жував кінець свого пожовтілого вуса.
– Ви що? – запитав він у віконце. – Погодили це зі спілкою? У колдоговорі, пригадую, сказано…
– Спілка нам не указ, –