– Не знаю, як називаються гроші, котрі вони платять за те, аби Шацький наводив лад у їхніх ротах, – зітхнув Йозеф. – За роботу мало, як каже моя Естер. Хоча вона переконана, що я себе взагалі невисоко ціную. Інакше давно вже заволодів би усім золотом світу. Але все ж дають досить для того, аби я тримався за свою клієнтуру. Курка клює по зерняті, молодий чоловіче, і ви бачите перед собою саме таку курку… Чому ми стоїмо?
– Йдіть, – зітхнув Клим, далі стискаючи купюру в пальцях. – Я вас не затримую.
– Я піду, – погодився Шацький. – А куди подінете себе ви? Згадуючи вашу невеселу історію, ці двадцять корон можна вважати такими, що впали з неба. Тільки цього не досить, аби протриматися довго.
– Тонке спостереження, – погодився Кошовий. – Ви щось пропонуєте, пане Шацький?
– Запрошую вас до себе в гості, раз ви все одно не маєте інших ідей. – Йозеф зробив широкий жест, аристократично змахнувши кистю. – Побачите, де живу. Спробуємо вмовити мою Естер нагодувати вас. Бо буркотіння у вашому шлунку я чув, ще коли ми сиділи в одній камері. І потім, вам же кортить дізнатися, чому перед пані Магдою Богданович так тремтять сильні міста цього.
– Інтригує, – посміхнувся Клим, ховаючи гроші в кишеню. – Навіть не персона пані Магди, а можливість покласти щось на зуб. Вибору в мене нема. Ведіть, пане Шацький.
Лікар поцмокав губами.
– Знаєте, ми з вами за короткий час пережили багато несправедливого. Нас позбавили волі, що є цілком неприпустимо для невинної людини. Тому, виходить, між нами має встановитися тісніший зв’язок. Більш довірливий.
– Мабуть, – промовив Кошовий обережно. – А… ви до чого це зараз…
– До того, молодий чоловіче: пропоную віднині перестати панькатися. Можете називати мене просто Шацький. Або – просто Йозеф. Ціную вашу русинську шляхетність, але краще зі мною без церемоній. Згода?
Клим мовчки потис простягнуту руку.
Йшли пішки.
Кошовий спершу хотів говорити далі, надто багато питань набралося до несподіваного провідника й навіть рятівника. Уже зрозумів: цей єврей не такий простий чоловік, яким виглядає або хоче здаватися. Знає досить багато, і джерела таких знань, як відчував Клим, довго лишатимуться для нього загадкою. Щось підказувало: поки не визначився сам із найближчим майбуттям, доведеться триматися Шацького, хоче він того чи ні. Сам же Йозеф вочевидь тішився зі своєї місії, з чого напрошувався дивний висновок: зубному лікареві, котрий усім себе вихваляє, менш за все кортить лікувати зуби. Принаймні порпатися щодня в чужих ротах – не зовсім те, чому Шацький бажав би присвятити все своє активне життя чи бодай більшу його частину.
Та незабаром після того як рушили, всяке бажання балакати на ходу зникло. Від самого ранку Клим пережив у незнайомому, зовсім чужому місті стільки подій,