– І вам видали папір?
– Спробували б не видати! – Йозеф хотів витягти рятівний документ із кишені та похвалитися, але в останній момент передумав, лиш поплескав себе долонею по тому місцю, де в піджаці була внутрішня кишеня. – Я, перепрошую, знаю свої права! Можете привітати!
Клим простягнув Шацькому руку, яку той міцно схопив, потиснув і сильно труснув. Зібрався ще щось сказати – і завмер, так і не відпускаючи правицю. Перехопивши його погляд, Кошовий побачив Магду Богданович.
Двері молодій жінці відчинив особисто дебелий грубий вусань у форменому мундирі. Високий чин, не інакше. Поліціянт при вході виструнчився, взяв під козирок, і Магда гойднула віялом у його бік, даючи зрозуміти – помітила й оцінила. Тут же наспів відкритий фаетон. Поки пані Богданович, спираючись на люб’язно простягнуту руку супутника, сідала в коляску, з приміщення вийшов слідчий Ольшанський, для чогось показавши поліцейському стиснутого кулака. Магда вже сіла, вусань приклався вустами до затягнутої рукавичкою жіночої кисті, Ольшанський розкланявся, навіть шаркнув ногою, причому вийшло в нього досить зграбно. Кучер смикнув віжками, фаетон рушив, пасажирка кивнула поліцейським чиновникам на прощання.
Дочекавшись, поки гостя зникне за найближчим рогом, грубий, з вигляду – старший над Ольшанським, зиркнув у бік Кошового. Зі свого місця Клим помітив: погляд неприязний. Що мав високий поліцейський начальник проти нього особисто, молодий адвокат не зрозумів. Тим часом вусань, буркнувши щось слідчому, повернувся до приміщення, вже не дивлячись на Клима.
– Пан Понятовський, – проговорив Шацький.
– Хто це?
– Томаш Понятовський. Начальник департаменту кримінальної поліції, – охоче пояснив Йозеф. – Але якби тут, прошу пана, було в цей момент інше поліцейське керівництво, пані Магду проводжали б так само урочисто. З нею вітається сам президент міста. А поліція рахується, незалежно від департаменту. Та що поліція, пане Кошовий! Пані Богданович цілує ручку більша половина депутатів сейму!
– У неї впливовий чоловік?
Відповісти Шацький не встиг – до них саме наближався слідчий, послаблюючи на ходу краватку. Йозеф склав докупи вказівний та середній пальці, приклав до краю капелюха, окреслив легенький уклін.
– Мої шанування, пане Ольшанський! Як ваш другий кутній знизу?
– Залиште нас на хвильку, пане Шацький, – процідив той, ігноруючи його слова.
Коли лікар слухняно відійшов далі, слідчий став перед Климом, заклавши зігнуті великі пальці обох рук у бічні кишеньки жилетки. Від того його суха фігура стала ще більше нагадувати великого цвіркуна. Дивлячись просто в очі Кошовому крізь круглі скельця окулярів, Ольшанський заговорив тоном,