– Як? – Магда пронизала його гострим поглядом.
– Вбивство.
– Краще, що Сойку вбито? – вирвалося у Кошового.
Ольшанський почервонів, на якусь мить втратив контроль, однак, швидко опанувавши себе, пояснив:
– Самогубство – великий гріх, пане адвокате. Той, хто зводить рахунки з життям із доброї волі, кидає виклик самому Творцеві. А так пан Євген Сойка – жертва жахливого злочину. Його поховають гідно, не виникне проблем, як це трапляється із самогубцями. Поліція ж шукатиме, хто це зробив. І все одно… Ваших здогадів поки замало, прошу пана.
Кошовий знизав плечима.
– Так тримайте ще дарунків, мені не шкода. – Говорячи, він дивився на Магду, знову немов рапортуючи їй: – Самогубці лишають записки. Або звинувачують у своїй смерті весь світ, або – прощаються, не клепаючи ні на нікого. Поруч із тілом жодного послання не знайдено. Кошик для сміття порожній.
– Той випадок, коли міг не написати прощального послання, – зазначив Ольшанський.
– Може бути, – легко погодився Клим. – Тільки ж є ще пістолет.
– Покійник тримав його у руці.
Кошовий хитнув головою.
– Не тримав. Людина, стріляючи собі в голову, не падає так, як лежав на підлозі Сойка. Руки розкинуті, мов крила. У різні боки, досить широко. Пістолет міг випасти. Міг лишитися в правиці. Але в кожному разі рука неодмінно притислася б до тулуба. Хоч ліва, хоч права. – Зараз Клим говорив, старанно добираючи слова, аби сказане звучало максимально точно й не мало подвійного смислу: – Я уважно роздивився тіло, поки чекав поліцію. Пістолет поклали під праву долоню. Дивно, чому поліція того не помітила…
Розділ шостий
Двадцять корон і єврейське щастя
Клим вийшов із поліцейської управи на вулицю з відчуттям, ніби його виправдали й випустили на волю.
Тільки настрій все одно погіршився порівняно з уранішнім. Уже зник ефект від новизни. Розвіялася ейфорія від приїзду не лише в нове місто чи на нове місце, а й у справді інакший світ. Зараз почувався переможеним. Уявив себе у кам’яному мішку, з якого нема виходу. Незнайоме, але цікаве за кілька годин стало чужим, ворожим. Місто перемогло його, зануривши у свої звичаї, мовне розмаїття, запропонувавши інакші, проте не менш суворі закони буття.
Адже справа навіть не в наглій смерті Євгена Сойки – єдиної знайомої Климові людини, на чиї поради він збирався спиратися попервах. У листі адвокат писав, що по приїзді молодший колега може пожити в нього, поки не стане на ноги. Обіцяв підтримку. Натякнув: помічник потрібен і у Львові. Тож Кошовий зможе освоїтися на новому місці й у новій країні, згодом – ще й почати, як планувалося, власну практику.
Проте знайомства й досвід – наживне. Вбивство Сойки – трагічний збіг обставин, та внаслідок цього Клим лишився без даху на головою. І, що найголовніше, без грошей, а значить