Значить, тут поруч облаштована таємна кімната. Той, хто сидить у ній, чує розмову. Все цілком зрозуміло, за винятком одного: хто ж насправді така ця пані, якщо їй дозволена непомітна присутність на допитах. А слідчий кримінальної поліції ще й сприймає це за честь. Коли так, то й начальник поліції знає про подібну практику, бо без його відома у департаменті навряд чи щось відбувається.
Стрімко вибудувавши весь ланцюжок, Кошовий зробив єдиний можливий висновок: жінка, яка втрутилася в допит, з якогось дива має досить значний вплив щонайменше на поліцію. І небачені, взагалі незвичні для жінок права й можливості. Зовсім загадка, якщо зважити на вік – вона виглядала або ровесницею Кошового, або – навіть трохи молодшою.
Більше стільців у кабінеті не було. Клим взявся за спинку свого, бажаючи запропонувати дамі сісти, але вона махнула віялом, зробивши заперечливий жест, пройшла до лавки, на якій стояв його розволочений саквояж, легко посунула лахи, примостилася, елегантно поклала ногу на ногу.
– Прошу панство сідати. – Голос виявився грудним, ледь-ледь хриплуватим. І коли чоловіки повернулися на свої місця, вона повторила, звертаючись уже до Кошового: – Геника Сойку вбили. Чому?
– Не знаю, – вирвалося у Клима. – То вже справа поліції, з’ясувати обставини. Знайти мотив, окреслити коло підозрюваних…
– Поліція знає, як працювати, – жорстко перервала його жінка. – Робитиме все, що треба робити. Поясніть, чому ви відкидаєте самогубство. Бо я, – тепер сірі очі глянули на Ольшанського, – маю таку саму думку.
– Пані Богданович, але ж факти! – заметушився слідчий. – Тобто… Нема фактів! Двері зачинені зсередини! Вікна на другому поверсі, теж прикриті! Наливка на столі, пістолет у руці, куля в голові! Жодних слідів боротьби, пані Магдо! Це ж дуже просто!
– Пане Ольшанський, мій покійний чоловік завжди застерігав від пошуків простих рішень у складних питаннях, – мовила жінка. – Я відкинула самогубство, бо знала адвоката Сойку особисто. Півень мав би знести яйце, аби пан Геник наклав на себе руки. Проте моєї жіночої інтуїції та досвіду спілкування із загиблим не досить для поліції. Кому, як не мені, це знати.
– Атож, – підхопив їй у тон Ольшанський. – Кому, як не вам, пані Магдо.
– У вас, пане Кошовий, напевне є пояснення, – загадкова дама знову перевела погляд на Клима. – Не дивуйтесь, я бачила ваш паспорт. Мало користувалися. Новенький, недавно виправили, як я розумію.
– Це мій перший виїзд за кордон, – бовкнув той, далі ляпнув зовсім недоречно: – Я навіть у Парижі не був, а туди всі мої знайомі збираються, мов на прощу…
– До чого тут Париж та проща? – Тонкі підмальовані брови Магди стрибнули вгору. – Я була в Парижі. Але не бачу в цьому нічого особливого. Ми, піддані Його Величності цісаря, маємо змогу вільно мандрувати Європою.