– Я не чула навіть натяків на це, а я ж була повірницею свого батька, – промовила Ірулан.
– Аххх, але ж вашого батька було переможено, а вас уже через кілька годин продано новому Імператорові, – сказав Едрік.
– То це справді зробили? – вимагала відповіді вона.
Випромінюючи таку самовдоволеність, що хоч сказися, Едрік відповів:
– Припустімо, що наш розумний командир, знаючи про необхідність швидких дій, негайно ж відправив збережене тіло Айдаго до Бене Тлейлакс. Далі уявімо, що командир і його люди полягли, перш ніж передали цю інформацію вашому батькові – та він і так у жоден спосіб не міг нею скористатися. Зостався тільки фізичний факт, дрібка плоті, відправлена тлейлаксу. Звичайно ж, єдино можливим способом – на гайлайнері. Ми в Гільдії, природно, знаємо кожен вантаж, який перевозимо. Дізнавшись про це, чи ж не вважали б ми так само розумним придбати гхолу як подарунок, що годиться для Імператора?
– То ви це зробили, – сказала Ірулан.
– Як зазначив наш довголітній друг, ми це зробили, – відповів Скителі, котрий відновив свою попередню кругловиду подобу.
– Як був налаштований Айдаго? – спитала Ірулан.
– Айдаго? – перепитав Едрік, дивлячись на тлейлаксу. – Ти щось знаєш про Айдаго, Скителі?
– Ми продали вам створіння, зване Гайтом, – відповів Скителі.
– Ах так, Гайт, – погодився Едрік. – Чому ви продали його нам?
– Бо колись ми вивели свого власного Квізац Хадераха, – пояснив Скителі.
Різко смикнувши старою головою, Превелебна Матір зиркнула на нього й гнівно промовила:
– Ви нам цього не казали!
– Бо ви не питали, – відповів Скителі.
– А як же ви опанували цього свого Квізац Хадераха? – поцікавилася Ірулан.
– Істота, котра весь свій вік втілювала в життя певне уявлення про неї, помре, але не стане антитезою цього уявлення, – продекламував Скителі.
– Не розумію, – ризикнув зізнатися Едрік.
– Сам себе вбив, – буркнула Превелебна Матір.
– Уважно мене вислухайте, Превелебна Матір, – попередив Скителі, удавшись до інтонації, яка означала: «Ти не сексуальний об’єкт, ніколи не була сексуальним об’єктом, не можеш бути сексуальним об’єктом».
Тлейлаксу почекав, доки вона повністю збагне його крикливі наголоси. Мусить безпомильно оцінити його наміри. Незважаючи на гнів, до її свідомості повинно дійти, що тлейлаксу, звичайно, не кинув би цього звинувачення, якби не знав ставлення Сестринства до людської селекції. А все-таки його слова містили грубу образу, зовсім нехарактерну для тлейлаксу.
Лагідно,