Звичайно ж, спосіб існував. Він знав його суть, не знаючи подробиць – майбутнє гуло, наче прибій, суворо вимагаючи: «Розлучись… розлучись… розлучись…»
Пол розплющив очі й глянув на рішуче обличчя Чані. Вона перестала розтирати йому ноги, сиділа непорушно – істинна фрименка. Таке знайоме обличчя під блакитною хустиною нежоні, якою вона часто прикривала волосся в їхніх приватних кімнатах. Але тепер на це обличчя немов було накладено маску рішучості, давнього й чужого йому способу мислення. Фрименські жінки впродовж тисячоліть ділили тих самих чоловіків – не завжди спокійно, але так, щоб у цьому не було катастрофи. Щось таке таємно-фрименське трапилося з Чані.
– Ти даси мені єдиного спадкоємця, якого я хочу, – сказав він.
– Ти це бачив? – спитала вона, виразно підкресливши, що має на увазі ясновидіння.
Укотре Пол питав себе, як він має пояснити делікатність ясновидіння, незліченні Часолінії, що зміїлися перед ним у візіях, спліталися в розгойдану тканину. Зітхнув, згадуючи зачерпнуту долонями з річки воду: от вона дрижить, ллється. Пам’ять скропила цією водою його обличчя. Але як зануритися в майбутнє, усе більше скаламучене натиском надто численних пророків?
– То ти цього не бачив, – сказала Чані.
Ці бачення майбутнього тепер із кожним разом були менш доступними й потребували при цьому межових зусиль, що висмоктували з нього життєві сили. «Та й що вони можуть явити, крім горя?» – питав себе Пол. Він наче втрапив у непривітну проміжну зону, безплідне місце, де його емоції пливли за течією, погойдуючись і котячись бозна-куди у вічному неспокої.
Чані накрила йому ноги покривалом і сказала:
– Спадкоємець Дому Атрідів – це не те, що можна довірити випадку чи одній жінці.
Пол подумав, що таке могла сказати його мати. Цікаво, чи леді Джессіка, бува, не підтримує таємних зв’язків із Чані. Його мати мусить мислити з точки зору Дому Атрідів. Такий взірець поведінки сформували й виплекали в ній Бене Ґессерит, і він зберігся навіть тоді, коли її сили обернулися проти Сестринства.
– Ти підслуховувала, коли Ірулан прийшла до мене сьогодні, – звинуватив він її.
– Підслуховувала, – зізналася вона, не дивлячись на нього.
Пол подумки зосередився на зустрічі з Ірулан. Він саме увійшов у сімейний салон, побачив незакінчене плаття на ткацькому верстаті Чані. У кімнаті стояв гострий запах хробака, злий запах, який майже забивав основу – цинамоновий аромат меланжу. Хтось розлив сиру есенцію прянощів, від чого весь килим просякнув нею. Поєднання було неприємним. Сира есенція роз’їла килим, а на плас-підлозі під ним зосталися масні плями. Він думав послати когось, щоб прибрав, аж тут у кімнату прослизнула Хара, дружина Стілґара й найближча подруга Чані, і оголосила про прихід Ірулан.
Мусив розмовляти з Ірулан