– пробурмотіла Чані.

      Пол глянув на неї, тоді знову на Стілґара. «Отак джигад сходить нанівець, – подумав він, – але не настільки швидко, щоб мене порятувати». Ця думка викликала емоційне напруження. Він згадав свої найперші видіння джигаду, тоді ще майбутнього, жах і обурення, які він тоді відчував. Тепер, звичайно, він бачив страшніші видіння. Жив посеред справжнього, не примарного насильства. Бачив своїх фрименів, настільки заряджених містичною силою, що в релігійній війні вони змітали все на своєму шляху. Тепер він дивився на джигад із нової перспективи: звичайно, він не вічний – усього лише короткий спазм порівняно з вічністю, але за ним маячили жахіття, що перевершували всі минулі.