Переслідувачі, заскочені новим поворотом подій, стояли, переглядаючись.
– На коліна перед паном, бидлото! – втрутився гайдук супроводу.
Усі прийняли позу смирення, але пояснення давати не наважувалися.
– Ти! Говори! – наказав Франц Салезій наймолодшому: молодість завжди більше скаже – язик іще нестриманий…
– Він ціни спустив… Замовлення наше забрав… партач…
– А вам хто не давав ціни спустити? Жадібність глузд замінила? – Цеховики мовчали. – А схизматиком його чому назвали?
– Бо він і є схизматик, – пробурчав старший.
– Ви знаєте, до чого довели такі закиди на сході? – спитав Потоцький. Чоловіки мовчали, бо добре знали, до чого… – До хат спалених, моря крові, дітей мертвих… Ви такого тут хочете? Чого мовчите? Відповідайте!
– Не хочемо… – загуділи майстри.
– Як тебе звати? – звернувся дідич до партача.
– Іван…
– Ото, Іване, слухай і всім перекажи: якщо хто ще коли-небудь буде притискати вас за замовлення чи схизматиками обзивати, прийдеш до старости, і тому староста, – пильно глянув у бік переслідувачів, – зробить привселюдну хльосту. Ідіть і пам’ятайте: покарання моє буде жорстоке…
Принишклі чоловіки дочекалися від’їзду карети й розійшлися. Є слова м’якенькі, як подушка, і звучать приємно й лагідно: «мама», «тиша», «сон», «квіточка»… Чи ти будеш їх говорити протяжно, чи з будь-якою інтонацією – ніщо їх не зіпсує, бо і зміст, закладений у них, і поєднання звуків приємні для сприйняття… А от при слові «схизматик», як іще й не розумієш істинного значення, уявляється якась велетенська колючка, з якої може ненароком викотитися гримуча змія – і тебе за ногу… А ще більш неприємно, коли цим словом називають тебе, а особливо якщо ти ще й знаєш його зміст… Означає воно «розкольник», «віровідступник» – так католики називали і греко-католиків, і православних. Хоча створення греко-католицької церкви було визначено спочатку як проект із примирення християн різних обрядів, бо найменші церковні розбіжності провокували міжконфесійні й міжнаціональні бійні, насправді глибоке презирство і в католицького духовенства, і в католицької шляхти залишилося, що вилилося в намагання взяти під повний контроль греко-католицьку «посестру» й у фактичну зневагу до «схизматиків»: постійне втручання в справи уніатської церкви, недопускання її ієрархів у польський Сенат – там могли бути лише католицькі. Влада не давала жодних пільг греко-католицьким священикам: вони, як і православні, навіть відбували панщину у феодала. Уніатів не вважали повноправними громадянами тільки тому, що греко-католицька церква не хотіла відмовитися від української мови, обрядів, народних традицій і свят. Хтозна, якби відмовилася, чи була б нині Україна?… То в однорідному середовищі люди, які сварилися, могли ображати одне одного словами «свиня», «тупий пень», «лінтюх», «скнара», «йолоп», «курвий син»… Але коли ті самі слова діставали національно забарвлене