щось зробити не так… І той страх «щось зробити не так» був настільки сильним, що часом уводив його в повний ступор і зовсім забирав дар мови – Станіслав тільки тремтів від страху перед батьком, а той навіснів: дав Бог єдиного сина на чотири дівки, і той не вдався в Потоцьких… Юнака досі гнітив важкий, неприємний спогад про те, як у десять батько покликав його до себе дати прочухана за те, що грався в лови із сином кухарки. Франц Салезій тоді тільки грізно глянув, навіть іще нічого не встиг сказати, як… як Станіслав відчув, що штани змокріли проти його волі. Хлопця не били – ні, і пояснення тому страху Станіслав Потоцький шукав протягом усього життя. Можливо, дуже багато страху мали прислуга й вихователі, які оточували хлопця й утихомирювали його грізним опудалом батька? Не можуть, ну ніяк не можуть раби виховати вільну людину… Найкращі вчителі намагалися вкласти в голову іменитого дитяти повний комплект знань із математики, історії, латини, німецької, французької, і їм це більше не вдавалося, ніж вдавалося, бо при його народженні Бог, цілуючи дитя в голівку, очевидно, був більше зайнятий спогляданням красот свого райського саду, аніж математичним підрахунком дерев і плодів на них. Батько часто сердився на малого після відвідин занять, а хлопчика потім довго трусило… Хоча «забула баба, як дівкою була»: Франц Салезій сам лише трохи знав латину, а було б непогано, якби ще й французькою говорив так, як ненависний конкурент із женихання до Сенявської – Чарторийський, який так мило «ля-ля-фа-фа» з «де-амур», що в результаті Францішек – «па-па, мон амі Марі». Але то є гріх усіх батьків без винятку: хочуть від дітей більше, ніж самі могли втнути в дитинстві…
З віком страх перед батьком у юного Потоцького хоч і зменшився, але не зник остаточно. Уже понад рік Станіслав Щенсний практикувався в управлінні Белзом: ще підлітком його поставили на перший щабель шляхетної ієрархії – отримав від короля титул ротмістра, а в юнацькому віці батько зробив його белзьким старостою. Серед усіх учителів, яких найняв йому батько для домашнього виховання, найбільший вплив на Станіслава мав Маурицій Вольф зі своєю літературою й піїтикою, і ними юнак із великим задоволенням і займався б, та, як показує весь досвід буття людства, найкраще література й поезія вдаються голодним: де ви бачили ситого поета? Хоч і голодні пташки не співають, та й ситі вони мовчать… А Станіслав вилетів із такого родового гнізда, у якому століттями пташки були ду-у-уже ситими й такими мали залишатися надалі, тож для того хлопцеві довелося розпрощатися з улюбленим учителем і вникати в складні економічні питання. Щенсний мало що петрав у хитромудрих сплетіннях законів і намагався якось накласти їх на реалії складного для управління через строкатий національний і конфесійний склад містечка.
Батько ходив кімнатою, розминаючи ноги.
– Щось холодна весна цього року… Як, уже сіють по околицях?
– Та я… щось не спостеріг…
Франц Салезій пильно глянув на сина, трохи
