І з дерева збивають хлібом груші.
Забрав я хліб. Стоять переді мною,
Схилили голови, перезираються.
Я їм кажу вже з притиском:
Таж він святий – цей хліб!
В нім піт, мозолі в нім – а ви,
Ну, бешкетники, цілуйте по одному!
Підходить кожен; я його за вуха,
Та добре натягнув, до сліз таки.
Пішли вони – заплакали від болю,
А не від сорому, від сорому я плакав,
Коли вони бомбардували грушу
Уже не хлібом, а таки ломаччям.
Подумайте лишень: це ж що таке?
Хіба ж то діти виростуть людьми,
Як в них до хліба та нема поваги?
Чому ж це вашу школу не турбує,
Щоб хліб був для дитини дорогий,
Немов саме життя, мов мати рідна?»
Так присоромив мене Іван Степанович.
Пройшли роки, та й досі ще лежить
У мене в шафі камінець-сухар.
Вчитель дістає з шафи білу хустину і розв’язує її – черствий хліб на долоні.
Ось воно звідки почалося.
Помер старий, дивлюсь на цей сухар —
І бачу очі строгі і тривожні.
І почалось відтоді – стали діти
Хліб сіяти самі. Це вже традиція.
Заходить Мар’яна. Вона стурбована.
Вас просять вийти.
Гаразд. А я саме почав
Про свято Першого хліба
Гостеві розповідати. Мар’яно!
Це ж вам з руки.
Ви ж саме третій клас ведете!
Вчитель виходить. Мар’яна сторожко позирає на Вальтера, потім хоче зав’язати хліб в хустинку, але з хвилювання бере одну з газет, що лежить на столі.
Я маю вам про свято розповісти.
А чи усе спочатку?
Ви чимось схвильовані? Що сталось?
Анічого. Отож спочатку —
Як ми вирощуємо власноручно хліб.
Колгосп нам виділив ділянку —
Пів класної кімнати розміром.
Засіяли озимою пшеницею.
Весною учні чергували,
Од горобців оберігали, од курей,
А восени, тепер, коситимем самі —
В нас є косилочка маленька.
Самі його і обмолотим
На дитячій молотарці,
Насипемо зерно в мішок,
Піднімемо всім класом на причеп
І гайда до млина – молоти…
Мар’яна дивиться на газету, в яку хотіла загорнути хліб старого Савчука, і оторопіло кидає Вальтерові слова:
Дивіться, і тут ця стаття:
«Хто бореться, а хто проповідує!»
Яка стаття?
Стаття Мещерського. Даруйте!
Мене просили,
Щоб я вам не казала, ви ж бо – гість.
А тут – прорвалось в мене…
Можна глянути?
Ось – прошу.
В учительську входить Хор вчителів, серед них – Сидорук з газетою «Голос учителя».
Я що казав! Та тут не скажеш слова,
Лише