А справді винні отакі.
Минуле щоб забути – ані крихти!
Прекрасного не можна забувати.
Погане забувати – просто злочин.
Тож пам’ятаймо: іменем його,
Який виховував яскравих одиниць,
Нівелювали часто особистість,
Підручники були трафаретні,
Форми уроків – теж усі стандартні.
Стандартні плани самостійних творів.
А хто хоч кашляне супроти цього,
Відразу крик – він антипод Макаренка.
Макаренко ж всіх кликав на дискусію,
Він кликав сперечатись з ним не раз,
Він сам шукав і часто суперечив
Собі самому – ви ж його в ікону,
В сухий реєстр незаперечних аксіом,
Його, де сонце в кожнім слові грає
І кличе до співтворчості, колего…
Коли ж Учитель з Павлищан
Щось розвиває із того ж Макаренка,
Так, розвиває, не лише цитує,
То Ви його щитом по голові —
Цитатою з Макаренка!
Суханов, Ви мене переконали.
А до сьогодні я ще сумнівався,
Чи варто вдарити по ньому – і прицільно —
З усіх гармат, аж бачу – необхідно.
Він ціле покоління вчителів
Потроху зводить з розуму. Ось колега
Німецький – теж до Павлищан.
Я просто мушу, мушу розвінчати
Цей міф сучасності. Щасливо, друже!
І не забудьте перед від’їздом
Заглянути до мене. Прощавайте!
Мещерський виходить.
О заздросте людська!
Така проста розв’язка?!
Далеко не проста. Хай вам щастить, колего!
І справді – при нагоді завертайте
До нас… Вітання павлищанам!
Зустріч з Бляхою-мухою
В кабінеті – Вчитель і Вальтер Функе.
Як влаштувались?
Та ґречно дякую! Мене Мар’яна
До мами завела своєї, а та жінка
Була у нас в Потсдамі років зо два
Колись, в мою непам’ять, в час війни,
То все мене розпитує про місто,
А ставить борщ, то перець – у словах,
Неначе добра, але оком – голить.
Раптом двері здригаються од стукоту. Входить шкільний сторож Яким Чухно з невідомим чоловіком. Той скинув кашкета, під яким стрижена під нулівку голова. Сторож тримає в лівій руці дробовика, а правою, міцно зціпивши пальці, викручує руку невідомому.
Та відпусти, нарешті, розкаряко,
Ти бачиш – я вже сам.
Та бачу, що ти сам. Але чого
Вночі заглядать до директора?
Накрив я на гарячому його:
Смородину геть потрощив і ринву
Погнув, як до вікна він перся.
Ви хто такий? Чого вам треба?
Хай пустить дід, а то махну навідліг —
І буде мокро в кабінеті.
Ти бач, яке! Пострижене й небрите,
А ще, пащекувате, пащекує.
Пустіть