Культурология. Дмитро Донцов

і вимагав від них здібностей Носів і Кочубеїв. «Перша слава і перша честь» у національнім будівництві належить, на їх думку, не організаторам суспільності, не «білоробам», а звичайним виконавцям, людям юрби, або, як вони кажуть, перечислюючи їх, – зоотехнікам, ветеринарам, землевпорядчикам, лісоводам, кооператорам і тому подібним. Зрозуміти, що внівець обертається сіра буденна праця, коли вона не хоронена загальною ідеєю і силою формуючої провідної касти, наша інтелігенція вже не могла. Таких думок трималася між іншим не лише інтелігенція демократична й марксівська, але й інша: вона думала не про «наші погляди на українську справу і про наші теорії її вирішення, а про дійсність або про спроможності її полагодження»; вона думала, що осягнення великих цілей «відбувається не раптом з сьогодні на завтра, а етапами» та що взагалі не треба «згаряча просаджувати мур головою».

      Класична формула демократії в тім відношенні звучала: «Маса не цікавиться тим, хто буде на Україні королем, гетьманом чи губернатором, вона цікавиться тим, кому буде належати земля і фабрики» та на якій мові на тій землі та фабриках розмовлятимуть (Григоріїв). Цебто апостоли черні байдуже дивилися на кардинальне питання влади, а з другої сторони обмеженим кругозором невільника думали вони, що їх фабрики, їх земля і їх рідна мова дадуть погодити з чужим російським володарем. Вони не могли зрозуміти, що там, де бракувало своїх окремих «геніальних одиниць», вироблених догм, формотворчих «течій загальносвітового значіння», власних «поглядів і теорій», власної романтики, там «сіра праця звичайної людини» мусила запрягтися в ридван ворога, який не нехтував романтикою, а роль геніальних одиниць і догм ставляв і над сіру людину, і над сіру працю. Аж згодом цій інтелігенції роз’яснилося в головах, що її нехтування фантастичним маревом у пустині, походами до землі обіцяної, що її туга за повним казаном під Єгиптієм, за свободою читати і співати в рідній мові, орати на своїй землі, відібраній від панів, резиґнація з романтики, віддання себе «дрібній буденній праці», що залишення організуючої думки й меча в руках більшовицького Єгиптія, привели до того, що він почав їм наказувати, який зміст – його зміст – мають вони вкладати в ту дрібну буденну працю; почав їм наказувати: що вони мають співати і чим просвіщатися на рідній мові, за кого молитися, про що читати в рідних часописах, що виставляти і кого звеличувати в рідних просвітах, театрах і книжках, на кого працювати в «своїх» фабриках і ланах і за кого воювати. Це був наївний світогляд мужика, «що не бачив світу і не потрапив піднестися думкою до зрозуміння вищої суспільної організації понад свою громаду або свій повіт» (Франко про Драгоманова), що не розумів першорядної важності для сили і навіть для добробуту маси таких чинників, як своя провідна каста та концептована нею формуюча ідея. Відрікшись права первородства на своїй землі, інтелігенція та стала перед фактом одного «совєтського народу», одної совєтської культури, одної