– Подивіться ще раз.
Майя кивнула.
– Він не порожній.
– Саме так. У нього є зброя. Якщо достатньо наблизити картинку, видно руків’я.
– Не надто обачно, – сказала вона.
– Ні. От цікаво, як би ваші товариші, прихильники вільного носіння зброї, відреагували на цих двох, які отак ходять вулицями.
– Сумніваюся, що ця зброя придбана законно, – сказала Майя.
– Незаконно.
– Ви знайшли пістолет?
– Ви знаєте його, – Кірс зітхнув і підвівся. – Познайомтеся – Еміліо Родріґо. Вражаючий список приводів, як для такого юнака. У них обох. Містер Родріґо, коли ми його заарештували, мав при собі «Beretta М9». Нелегальну. Він за це відсидить.
Кірс замовк.
Майя промовила:
– Я чую тут «але».
– Ми отримали ордер, обшукали помешкання обох. Саме там і знайшли одяг, який ви описали й упізнали сьогодні.
– Це годиться для суду?
– Сумнівно. Як сказав наш приятель із хвостом, червоних конверсів багато. У них багато власників. До того ж не було жодного сліду лижних масок, це дивно. Тобто вони зберегли одяг. Нащо тоді викидати маски?
– Не знаю.
– Мабуть, вони викинули їх на смітник. Ви розумієте. Одразу ж. Вони стріляють, утікають, зривають маски, викидають їх десь там.
– У цьому є сенс.
– Так, щоправда ми обшукали всі найближчі смітники. Але вони могли викинути деінде, може, у каналізацію чи ще кудись…
Кірс вагався.
– Що?
– Справа в тому, що ми, як я вже говорив, знайшли «Beretta». Але знаряддя вбивства нема. Тридцять восьмого.
Майя відкинулася на спинку стільця.
– Я б здивувалась, якби вони його зберегли, а ви ні?
– Гадаю, так. Хіба що…
– Хіба – що?
– Такі хлопаки не завжди викидають зброю. Вони б мали, а проте. Вона недешева, тож її можна використати знову. Чи продати товаришу. Що завгодно.
– Але тут справа серйозна, правильно? Багато розголосу, уваги ЗМІ…
– Справді.
Майя спостерігала за ним.
– Але ви на це не купились, так? У вас інша теорія.
– Так, – Кірс відвів погляд. – Але вона безглузда.
– Чому?
Він почухав руку. Певно, нервовий тик.
– Кулі тридцять восьмого калібру з тіла вашого чоловіка. Ми провели балістичну експертизу. Ви знаєте – перевіряли, чи не сходяться кулі з іншими випадками в нашій базі.
Майя глянула на нього. Кірс досі чухався.
– З виразу вашого обличчя зрозуміло, – сказала вона, – дещо зійшлось.
– Саме так.
– Ці хлопці. Вони раніше вбивали.
– Не думаю.
– Але ж ви сказали…
– Пістолет той самий. Люди – не обов’язково. Насправді Фред Кейтен, той, якого ви впізнали як стрільця, має непохитне алібі на перше вбивство. Він відбував покарання. Ніяк не міг цього зробити.
– Коли?
– Що – коли?
– Коли сталося перше вбивство?
– Чотири