Степан Бандера. Микола Посівнич

агітаційно-пропагандистського апарату в КЕ ОУН поділялася на три блоки:

      1) за теоретичну частину відповідала ідеологічно-політична реферантура;

      2) за її практичне втілення – організаційна реферантура;

      3) за поширення серед населення – реферантура пропаганди.

      Працівники займалися теоретичним обґрунтуванням національно-визвольної боротьби, питаннями націоналістичної ідеології, політичним вихованням членів організації й українського населення, виробленням чітких гасел проти ворожих ОУН ідеологій та партій (груп). Кадрові поповнення реферантур встановлювати дуже важко через конспірацію, знищення та втрату документів, смерті й мовчання учасників та очевидців підпільної боротьби.

      Після нарад КЕ ОУН 1930 р. було вирішено влаштовувати при великих відділах організаційні бібліотеки, які мали б слугувати для кращого ідеологічно-політичного вишколу членів та для політичної освіти. Бібліотеки мав створювати інструктор із реферантури пропаганди. Вони мали розташовуватися в кількох різних місцях при легальних установах, мати точний реєстр усіх членів і виданих книг, налічувати щонайменше 70 примірників за п’ятьма напрямами:

      1) політична публіцистика;

      2) історія та практика революційних рухів іноземних держав;

      3) українські визвольні змагання 1917–1921 рр.;

      4) технічні підручники;

      5) пропагандистська белетристика.

      Фондами мали право користуватися лише перевірені члени. Серед книг обов’язково мали бути всі організаційні видання, 11 робіт Дмитра Донцова, 3 праці В’ячеслава Липинського, а також праці Михайла Драгоманова, Степана Рудницького, Володимира Старосольського, Осипа Назарука, Лева Бачинського, Дмитра Дорошенка, Олександра Лотоцького та інших. Після прочитання книг члени ОУН мали відчитувати реферати та вести подальшу дискусію на ці теми. Зокрема, у переліку тем робіт для націоналістичної освіти зазначалося, що нову культуру не потрібно творити лиш на негативі та відокремленні всього старого. В інструкції до написання праць також вказувалося, що під час викладу ворожих позицій вони повинні бути об’єктивними, зауваги та критику подавати окремим розділом і без емоційного заангажування, а в кінці праці обов’язково подавати список використаної літератури. Найкращі праці рецензувала комісія при реферантурі пропаганди, і надалі їх друкували в організаційних виданнях.