Ми з Патриком зустрілись, коли я була стажеркою в універсальній перукарні «Авангард» у Гейлсбері. Він увійшов, коли Саманта, власниця салону, була при ділі, й замовив стрижку номер чотири. Я зробила все так, як він і просив, проте пізніше він сказав, що то була не тільки найгірша стрижка, яку йому будь-коли робили, а й найгірша стрижка в історії людства. Три місяці по тому, усвідомивши, що любити бавитись із власним волоссям і годитися для роботи з волоссям інших людей – аж ніяк не те саме, я звільнилась і пішла працювати в кав’ярню до Френка.
Коли ми почали зустрічатися, Патрик працював у торгівлі, його захопленнями були пиво, шоколад ручної роботи, балачки про спорт і секс (щодо останнього, то більше процес, а не розмови), саме в такому порядку. Добре проведений вечір для нас обох поєднував, мабуть, усі чотири пункти. Він був радше звичайної зовнішності, ніж гарненький, і його зад був товстіший за мій, але це мені подобалось. Мені подобалася його міць, те, як він почувався, коли я обіймала його. Його батько помер, і мені подобалось, як він захищав свою матір та піклувався про неї. Його четверо братів і сестер були схожі на Волтонів.[15] Здавалося, вони справді любили одне одного. Коли ми вперше пішли на побачення, маленький голос у моїй голові сказав: «Цей чоловік ніколи не скривдить тебе», і ніщо за ці сім років від нашої першої зустрічі не змусило мене засумніватись.
А потім він перетворився на Марафонця.
Живіт Патриків більш не прогинався, коли я мостилася на ньому, він став жорстким і міцним, як дошка; для Патрика стало звичним задирати свою сорочку й бити по животу різними предметами, щоб показати, який він твердий. Патрикове обличчя було гостре й обвітрене, бо він постійно проводив час надворі. Його стегна стали мускулястими. Це було б досить сексуально, коли б він насправді хотів любощів. Одначе схотінки його заявляли про себе лише двічі на місяць, а я не набивалася.
Усе гляділося приблизно так: що спортивнішим він ставав, то більше потрапляв у залежність від своєї форми й менше цікавився мною. Я кілька разів запитувала його, чи ще подобаюсь йому, і він відповідав досить ясно: «Ти розкішна, просто я виснажений. Хоч би там що, я не хотів би, щоб ти схудла. У жодної з-поміж дівчат у клубі не вийметься більш або менш пристойна пара цицьок».
Я поривалась запитати, як саме він вивів це комплексне рівняння, проте загалом воно скидалося на комплімент, тож я пропустила це повз вуха.
Насправді я хотіла цікавитися всім, що цікавило його. Ходила в клуб на заходи для любителів тріатлону, намагалась невимушено теревенити з іншими дівчатами. Але згодом збагнула, що я – виняток із правила, більше таких дівчат там не було. Клубні дівки були або самотні, або зустрічалися з кимось таким самим фізично чарівним. Пари боксували на тренуваннях, планували вихідні в шортах зі спандексу[16] й носили в гаманцях світлини одне одного, де вони пліч-о-пліч вправляються в тріатлоні чи самовдоволено порівнюють командні медалі. У мене не було слів.
– Не розумію, на що ти скаржишся, – упала в річ моя сестра, коли я їй