Невинна бiль змiнилась в гордий пурпур
на тiй калинi, що тебе квiтчала,
де соловей спiвав пiснi весiльнi.
Стара верба, смутна береза навiть
у златоглави* й кармазини* вбрались
на свято осенi. А тiльки ти
жебрацькi шмати скинути не хочеш,
бо ти забула, що нiяка туга
краси перемагати не повинна.
Мавка (поривчасто встає)
То дай менi святковi шати, дiду!
Я буду знов як лiсова царiвна,
i щастя упаде менi до нiг,
благаючи моєї ласки!
Лісовик Доню,
давно готовi шати для царiвни,
але вона десь бавилась, химерна,
убравшися для жарту за жебрачку.
Розкриває свою кирею i дiстає досi заховану пiд нею пишну, злотом гаптовану багряницю i срiбний серпанок; надiває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на нiй червонi китицi ягiд, звиває собi вiночок, розпускає собi коси, квiтчається вiнком i склоняється перед Лiсовиком, – вiн накидає їй срiбний серпанок на голову.
Лісовик Тепер я вже за тебе не боюся.
(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину i зникає.)
З лiсу вибiгає Перелесник.
Мавка Знов ти?
(Намiряється втiкати.)
Перелесник (зневажливо)
Не бiйся, не до тебе. Хтiв я
одвiдати Русалоньку, що в житi,
та бачу, вже вона заснула. Шкода…
А ти змарнiла щось.
Мавка (гордо)
Тобi здається!
Перелесник
Здається, кажеш? Дай я придивлюся.
(Пiдходить до неї. Мавка вiдступає.)
Та ти чого жахаєшся? Я знаю,
що ти заручена, – не зачеплю.
Мавка Геть! не глузуй!
Перелесник
Та ти не сердься, – що ж,
коли я помилився… Слухай, Мавко,
давай лиш побратаємось.
Мавка З тобою?
Перелесник
А чом же нi? Тепер ми восени,
тепер, бач, навiть сонце прохололо,
i в нас простигла кров. Таж ми з тобою
колись були товаришi, а потiм
чи грались, чи кохались – трудно зважить, –
тепер настав братерства час. Дай руку.
Мавка трохи нерiшуче подає йому руку.
Дозволь покласти братнiй поцiлунок
на личенько твоє блiде.
(Мавка одхиляється, вiн все-таки її цiлує.)
О, квiти
на личеньку одразу зацвiли! –
цнотливiї, незапашнi, осiннi…
(Не випускаючи її руки, оглядається по галявi.)
Поглянь, як там лiтає павутиння,
кружляє i вирує у повiтрi…
Отак i ми…
(Раптом пориває її в танець.)
Так от i ми
кинемось, ринемось
в коло сами!
Зорi пречистi,
iскри злотистi,
яснi та краснi вогнi променистi,
все, що блискуче, –
все те летюче,
все безупинного руху жагуче!
Так от i я…
так от i я…
Будь же мов iскра, кохана моя!
Прудко вирує