Вiд озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червонiй хустцi з торочками, в бурячковiй спiдницi, дрiбно та рiвно зафалдованiй; так само зафалдований i зелений фартух з нашитими на ньому бiлими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синiм, намисто дзвонить дукачами на бiлiй пухкiй шиї, мiцна крайка тiсно перетягає стан, i вiд того кругла, заживна постать здається ще розкiшнiшою.
Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспiває за нею.
Мати (до молодицi люб’язно)
Ходiть, Килинко, осьде край берези
ще свiже зiллячко. Ось деревiй, –
ви ж гладишки попарити хотiли? –
Вiн добрий, любонько, до молока.
Килина Та в мене молока вже нiде й дiти!
Коб ярмарок хутчiй – куплю начиння.
Корова в мене турського заводу, –
ще мiй небiжчик десь придбав, – молочна,
i господи яка! Оце вже якось
я в полi обробилася, то треба
роботi хатнiй дати лад. Ой тiтко,
вдовицi – хоч надвоє розiрвися!..
(Прибiднюється, пiдобгавши губи.)
Мати Ей, рибонько, то ви вже обробились?
Ну, що то сказано, як хто робiтний
та здужає… А в нас – маленька нивка,
та й то бог спору не дає…
Килина (дивиться на ниву, де стоїть Мавка)
А хто ж то
женцем у вас?
Мати Та там одна сирiтка…
(Нишком.)
Таке воно, простибiг, нi до чого…
Килина (надходить з матiр’ю до Мавки)
Добридень, дiвонько! Чи добре жнеться?
Мати (сплескує руками)
Ой лишенько! Iще не починала!
Ой мiй упадоньку! Що ж ти робила?
Нездарисько! Нехтолице! Ледащо!
Мавка (глухо)
Я руку врiзала…
Мати Було при чому!
Килина А дай сюди серпа – нехай-но я.
Мавка ховає серпа за себе i вороже дивиться на Килину.
Мати Давай серпа, як кажуть! Таж не твiй!
(Вириває серпа Мавцi з рук i дає Килинi, тая кидається на жито i жне, як вогнем палить, аж солома свище пiд серпом.)
Мати (втiшно)
Ото менi робота!
Килина (не одриваючись од роботи)
Якби хто
перевесла крутив, то я б удух
сю нивку вижала.
Мати (гукає)
А йди, Лукашу!
Лукаш (виходить. До Килини)
Магайбi.
Килина (жнучи)
Дякувати.
Мати От, Лукашу,
поможеш тут в’язати молодичцi.
Бо та «помiчниця» вже скалiчiла.
Лукаш береться в’язати снопи.
Ну, жнiте ж, дiтоньки, а я пiду
зварю вам киселицi на полудень.
(Iде в хату.)
Мавка одiйшла до берези, прихилилась до неї i крiзь довге вiття дивиться на женцiв.
Килина який час так само завзято жне, потiм розгинається, випростується, дивиться на похиленого над снопами Лукаша, всмiхається, трьома широкими кроками прискакує до нього i пацає з виляском долонею по плечах.
Килина Ну ж, парубче, хутчiй! Не лiзь, як слимак!
Ото ще верисько!
(Залягається