йде безпричальна, сумна, безпривiтна…
Де ж блискавиця блакитна?
Килина (сiпає її за руку)
Геть! не мороч мене! Чого стоїш?
Мавка (притомнiше, вiдступаючи од дверей)
Стою та дивлюся, якi ви щасливi.
Килина А щоб ти стояла у чудi та в дивi!
Мавка змiняється раптом у вербу з сухим листом та плакучим гiллям.
Килина (оговтавшись вiд здумiння, ворожо)
Чи ба! Я в добрий час тобi сказала!
Ну-ну, тепер недовго настоїшся!..
Хлопчик (вибiгає з хати. До Килини)
Ой мамо, де ви-те? Ми їсти хочем,
а баба не дають!
Килина Ей, одчепися!
(Нишком, нахилившись до нього.)
Я там пiд печею пирiг сховала, –
як баба вийде до комори, – з’їжте.
Хлопчик Ви-те суху вербу встромили тута?
Та й нащо то?
Килина Тобi до всього дiло!
Хлопчик Я з неї врiжу дудочку!
Килина Про мене!
Хлопчик вирiзує гiлку з верби i вертається в хату. З лiсу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки.
Килина (скрикує радiсно, вгледiвши його, але зараз же досада тамує їй радiсть)
Таки явився! Де тебе носило
так довго?
Лукаш Не питай!
Килина Ще й не питай!
Тягався, волочився, лихо знає
де, по яких свiтах, та й «не питай»!
Ой любчику, не тра менi й питати…
Вже десь ота корчма стоїть на свiтi,
що в нiй балює* досi свита й шапка.
Лукаш Не був я в корчмi…
Килина Хто, дурний, повiрить!
(Заводить.)
Втопила ж я головоньку навiки
за сим п’яницею!
Лукаш Мовчи! Не скигли!!
Килина спиняється, глянувши на нього з острахом.
Ось я тебе тепера попитаю!
Де дядькiв дуб, що он пеньок стримить?
Килина (спочатку збилась, але хутко стямилась)
А що ж ми мали тута – голод їсти?
Прийшли купцi, купили, та й уже.
Велике щастя – дуб!
Лукаш Таж дядько Лев
заклявся не рубати.
Килина Дядька Лева
нема на свiтi, – що з його закляття?
Хiба ж то ти заклявся або я?
Та я б i цiлий лiс продати рада
або протеребити, – був би ґрунт,
як у людей, не ся чортiвська пуща.
Таж тут, як вечiр, – виткнутися страшно!
I що нам з того лiсу за добро?
Стикаємось по нiм, як вовкулаки,
ще й справдi вовкулаками завиєм!
Лукаш Цить! цить! не говори! Мовчи!
(В голосi його чутно божевiльний жах.)
Ти кажеш
продати лiс… зрубати… а тодi вже
не буде так… як ти казала?
Килина Як?
Що вовк…
Лукаш (затуляє їй рота)
Нi, не кажи!
Килина (визволившись вiд нього)
Та бiйся бога!
Ти впився, чи вдурiв, чи хто наврочив?
Ходи до хати.
Лукаш Зараз… я пiду…
от тiльки… тiльки… ще води нап’юся!
(Стає навколiшки i