Лісова пісня. Драматичні поеми. Лірика (збірник). Леся Українка

хиляючись, i зникає в снiгах.)

      Лукаш нахиляється до того мiсця, що показала Доля, знаходить вербову сопiлку, що був кинув, бере її до рук i йде по бiлiй галявi до берези. Сiдає пiд посивiлим вiд снiгу довгим вiттям i крутить в руках сопiлочку, часом усмiхаючись, як дитина.

      Легка, бiла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з’являється з-за берези i схиляється над Лукашем.

      Постать Мавки

      Заграй, заграй, дай голос мому серцю!

      Воно ж одно лишилося вiд мене.

      Лукаш Се ти?.. Ти упирицею прийшла,

      щоб з мене пити кров? Спивай! Спивай!

      (Розкриває груди.)

      Живи моєю кров’ю! Так i треба,

      бо я тебе занапастив…

      Мавка Нi, милий,

      ти душу дав менi, як гострий нiж

      дає вербовiй тихiй гiлцi голос.

      Лукаш Я душу дав тобi? А тiло збавив!

      Бо що ж тепера з тебе? Тiнь! Мара!

      (З невимовною тугою дивиться на неї.)

      Мавка О, не журися за тiло!

      Ясним вогнем засвiтилось воно,

      чистим, палючим, як добре вино,

      вiльними iскрами вгору злетiло.

      Легкий, пухкий попiлець

      ляже, вернувшися, в рiдну землицю,

      вкупi з водою там зростить вербицю, –

      стане початком тодi мiй кiнець.

      Будуть приходити люди,

      вбогi й багатi, веселi й сумнi,

      радощi й тугу нестимуть менi,

      їм промовляти душа моя буде.

      Я обiзвуся до них

      шелестом тихим вербової гiлки,

      голосом нiжним тонкої сопiлки,

      смутними росами з вiтiв моїх.

      Я їм тодi проспiваю

      все, що колись ти для мене спiвав,

      ще як напровеснi тут вигравав,

      мрiї збираючи в гаю…

      Грай же, коханий, благаю!

      Лукаш починає грати. Спочатку гра його (мелодiї № 15 i 16) сумна, як зимовий вiтер, як жаль про щось загублене i незабутнє, але хутко переможний спiв кохання (мелодiя № 10, тiльки звучить голоснiше, жагливiше, нiж у першiй дії) покриває тугу. Як мiниться музика, так мiниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, веснянi гуки озиваються в заквiтлiм гаю, тьмяний зимовий день змiняється в ясну, мiсячну весняну нiч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянiм вiнцi. Лукаш кидається до неї з покликом щастя.