Історія філософії. Античність та Середньовіччя. Коллектив авторов. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Коллектив авторов
Издательство: OMIKO
Серия:
Жанр произведения: Философия
Год издания: 2014
isbn: 978-966-03-9692-0
Скачать книгу
не так уже й немислимо, аби такі інтелектуали переконали демократичну більшість передати їм владу, утім, украй малоймовірно з огляду на те, наскільки демагогія захопила народні маси. Тому ймовірнішим є інший шлях, який Платон у IV книзі «Законів» вважає «легшим та швидшим». Мова про те, аби навернути можновладця – байдуже, йдеться про монарха чи тирана – чи, імовірніше, одного з їхніх дітей, до занять справжньою філософією чи принаймні переконати його слухати поради законодавців-філософів.

      Як видається, цей шлях Платон пізнав на власному досвіді, принаймні якщо вважати правдою написане в Листі VII, адже там ідеться про те, що він намагався навернути до філософії сина впливового сиракузького тирана Діонісія; до того ж на такий досвід є чітке посилання в «Законах». Платон чудово розуміє – однаково і теоретично, і, певно, з власного досвіду – на яку страшну небезпеку наражається філософ, зав’язуючи союз із особою, здатною на найгірше моральне та політичне виродження, якою є тиран. Утім, Платон сприймає людство за подобою технічної моделі – і, як побачимо згодом, навіть усесвіт – як витвір, що його здатний створити вправний ремісник (грец. demiourgós), викувавши з певного матеріалу за заготованою моделлю. Тому, на думку Платона, політика – це «технічна» проблема: виготовити з такого матеріалу вкрай гидкої якості, яким є людина, якомога досконалішу форму. Таким ремісником, що знається на тому, якою саме мусить бути ця форма, виступає «філософ», але якщо йому самотужки не до снаги цього зробити, не лишається нічого, крім як звернутись до тирана задля втілення в життя його «витвору мистецтва» (у ХХ ст. Карл Поппер назве такий підхід «утопічною соціальною інженерією»).

      Такі міркування дають нам змогу знайти відповідь на запитання: а якими ж є «філософи», котрих має на думці Платон? Певна річ, про філософів-інтелектуалів, відомих афінській громадськості, тут не йдеться, а натомість ідеться про когорту філософів, що згуртувались навколо того ж таки Платона в Академії. Вона має свої витоки від Сократових прихильників, але різниться саме завдяки незвичній формі дотримуваної філософської думки, яка саме й виправдовує прагнення до влади. Ця думка полягає у пізнанні рівня етико-політичних, об’єктивних та абсолютних чеснот (справедливість, краса, добро), тобто ідей або форм (éide), які мають утворювати мету й основу моральних дій окремої особи та їхнього політичного виміру. На думку прихильників Платона, ці чесноти не залежать від суб’єктивної оцінки, байдуже, особистої чи групової, а існують самі по собі, незалежно від ставлення до них окремої особи чи більшості у спільноті. Тут ідеться про відповідь, притому теоретично добре обґрунтовану, на думку декого аж надто добре, – релятивізму філософа-софіста Протагора, котрий заперечує існування об’єктивних чеснот, вважаючи їх залежними від переконливості вибору, який час від часу роблять люди чи політичні групи: адже не можна сказати, що один вибір більш справжній за інший, а можна лише оцінити дієвість вибору, порівнюючи